Калачевський Сергій Миколайович

Життєвим девізом Сергія Калачевського були слова, які він любив повторювати: «Все боїться часу, але час боїться доброти». Володар 30 млн.стану, «залізний король» продовжував лікарську діяльність, співпрацював в будинку піклування душевнохворих, заснував в Одесі художнє училище, разом з дружиною організовував санаторій для дітей, хворих на туберкульоз, багатьом людям допомагав грошима. Не маючи власних дітей, свою любов віддав тисячам сиріт і знедолених малюків. Друзі називали його «практичним ідеалістом».

Дід доктора Калачевського Федір Іванович народився у Смоленській губернії в дворянській родині. У 14 років розпочав військову службу, яка тривала чверть століття. Він пройшов всі сходинки військової ієрархії. Мав чин секунд-майора. Одружившись з Ганною Спиридонівною Манвеловою, Федір Іванович поселився на березі річки Омельничек, де заснував два хутора: Федорівку і Туркестанівку.

Батько майбутнього промисловця — Микола Федорович Колачевський був восьмим з дванадцяти дітей у родині. Згідно з батьківською традицією, він з юнацьких років став до військової справи. Конфлікти з командуванням призвели до розжалування у рядові і висилку на Кавказ у 1832 р. Згодом Микола Федорович знову дослужився до штабс-ротмістра і у 1835 році пішов у відставку за станом здоров'я. Конфлікти, що відбувались під час служби, посприяли рішенню батька не посилати своїх синів до війська, а дати їм цивільну освіту.

Сергій був третьою дитиною (з п'яти) від другого шлюбу батька з Марією Максимівною Ленгаузен. Народився С. М. Калачевський у 1849 р. в селі Федорівка. Дитинство Сергія пройшло в навколишніх селах Туркестанівка, Кочубеївка, Березнегувате у маєтках батьків і численних родичів та в Кременчуці. Далі було навчання в Кременчуцькій гімназії. У 1868 р. Сергій Миколайович вступив на медичний факультет Київського університету, де згодом став одним з найкращих учнів відомого українського гістолога Петра Перемежка. Про великий науковий потенціал молодого студента свідчить факт, що ще під час навчання за дорученням факультету він успішно виконав наукову роботу на тему: «Про нерви печінки», яка отримала золоту медаль та була видана в 1872 році (серпневий випуск «Університетських записок»). Після отримання диплому лікаря С. Калачевський почав практикувати в земських установах Кременчука, де вже працював його старший брат. До 1876 р. С. Калачевський встиг налагодити в Кременчуці зразкове медичне обслуговування населення. В 1876 р. він захистив докторську дисертацію на тему: «До питання про будову кісткового мозку», організував у місті хірургічне відділення Полтавської губернської земської лікарні. За своєю ініціативою він залучив до роботи молодих перспективних фахівців, у тому числі відомого згодом українського хірурга і громадського діяча Овксентія Богаєвського. З кінця 1876 р. і до початку 1879 р. С. Калачевський, беручи приклад з видатного російського хірурга Миколи Пирогова, двічі вирушав у складі загону Червоного Хреста на Балкани, де допомагав повсталому болгарському народу в боротьбі за незалежність із Туреччиною. Подальша доля Сергія Миколайовича пов'язана з Одесою, куди він, вірогідно, переїхав близько 1882 р. і згодом зайняв чільне місце у громадському житті міста як лікар і культурний діяч. Вже на початку 1883 р. С. Калачевського обирають секретарем медичного відділу розпорядчого комітету VII з'їзду природодослідників та лікарів. У 1897 р. Сергій Миколайович, як віце-президентом Одеського «Товариства Красних Мистецтв», їде до Петербурга, вирішувати питання відкриття у місті художнього училища. Він також був членом Одеського товариства історії та старовини, спільно з Д. Дубенським видавав газету «Русское чтение».

У 1882—1883 роках Сергій Миколайович одружується з Євгенією Розмарінца. Весілля відбулося в Одесі, де сім'я потім і проживала. Євгенія Михайлівна доводилась племінницею поміщиці Зайцевій, яка дала їй у посаг 400 десятин землі біля села Веселі Терни. Спочатку Сергій Калачевський ніяких особливих планів відносно їхнього використання не виношував і здавав землю в оренду під поля та пасовиська місцевим селянам.

Була у Сергія Калачевського ще одна, на жаль, так і не реалізована мрія — створити синдикат рудопромисловців Криворіжжя для координації зусиль у сфері видобутку і реалізації залізної руди. Згідно з проектом Уставу передбачалось збільшення асигнувань на соціальні потреби (медицина, освіта) та культурний розвиток басейну. Перше засідання засновників відбулось на руднику Колачевського 4 жовтня 1907 р. Товариству вирішили дати назву «Продаруд». У лютому 1908 р. Калачевський зробив перший і найбільший внесок у фонд товариства. Його одностайно обрали головою правління.

С. Калачевський брав активну участь у справах меценатства. Іноді влаштовувались маленькі ярмарки, де вистачало розваг і дорослим, і дітям. За спогадами сучасників, на свята, він сідав у візок запряженим поні і їздив по вулицям та роздавав дітям солодощі, цукерки та одяг. Сергій Миколайович утримував при руднику початкову школу для дітей, народну бібліотеку для дорослих, православний молитовний дім. Він був засновником Сестрорецкого дитячого санаторія в Петербурзі, опікуном Струдвовської громади сестер милосердя в Одесі і Євгеніївської громади сестер милосердя в Петербурзі. Калачевський був почесним мировим суддею Верхньодніпровського земства в 1906—1911 рр., членом ревізійної комісії управи згаданого земства і попечителем Саксаганського ремісничого училища, членом комісії з покращення тваринництва у повіті. Незадовго до смерті Сергій Колачевський віддав рудник в оренду на 36 років Російсько-бельгійському металургійному товариству. Всі отримані прибутки при гарантії не менше 20 млн руб. на рік він заповів Криворіжжю.

Улюбленою справою Сергія Миколайовича було садівництво. Його сад, котрий був розташований за маєтком, нараховував 23,5 десятин, з них 15 займали фруктові дерева: 5400 елітних сортів місцевого та закордонних селекцій, плодові кущі та виноград. В 1910 році Калачевський брав участь в обласній сільськогосподарській виставці в Єкатиринославі, його колекція плодів взяла золоті і срібні медалі. За садом він слідкував дуже щільно, міг і сам доглядати за деревами.

Але самою великою несподіванкою став заповіт Калачевського.

В журналі Верхньодніпровських земських зборів від 3 квітня 1912 р. опубліковано розгляд питання про заповіт Сергія Миколайовича. З нього дізнаємося, що рудопромисловець весь свій багатомільйонний статок — близько 30 млн руб. — 25 травня 1906 р. заповів на благодійницькі справи. Це був рудник з маєтком у 697 дес. у Верхньодніпровському повіті, майно в Одесі і шахта в Іркутській губернії. Згідно із заповітом близько 100 тис. руб. було роздано робітникам, які працювали на руднику, 50 тис. — Стурдзівській громаді сестер милосердя в Одесі, частина грошей була виділена на будівництво церкви на руднику, на зведення будинку престарілих для мешканців Катеринославської і Херсонської губерній.

Коли після перерахованих роздач зібрався би капітал у 500 тис. руб., за волею покійного потрібно було негайно розпочати будівництво у маєтку Колачевського сільськогосподарського училища зі зразковими полями, фермою і фруктовим садом. Навчальний заклад було потрібно назвати іменем Євгенії і Сергія Калачевських. Цьому училищу Сергій Миколайович заповів у власність «все без виключення: нерухомий маєток, з капіталом і рудником, з усіма його атрибутами…».

Обов'язковою умовою при створенні училища було введення відділів скотарства, фермерського господарства і плодівництва, безкоштовне навчання всіх станів населення Херсонської і Катеринославської губерній. Причому місця повинні розподілятись у такій пропорції: 75 % — селянам, 25 % — дворянам. Будівлі, які не будуть необхідними для училища, переробити на «пристанища для престарілих жителів Херсонської і Катеринославської губерній всіх станів православного віросповідання». Згідно з підрахунками земства, для училища залишався капітал у 29 млн руб., або по тогочасному курсу — понад 14 млн доларів.

Також Сергій Миколайвич розпорядився продати все рухоме майно та предмети розкоші, а отриманні гроші виплатити робітникам: працюючі від 3 до 5 років — піврічний оклад, від 5-8 років — річний оклад, а хто більш ніж 10 років-розмір окладу за 2 роки. Щоб наділити всіх, відповідно до заповіту, пішло 100 тис.руб, з урахуванням цін того часу — величезні кошти.

Посмертна доля заповіту Сергія Калачевського склалась трагічно. Його племінник Володимир Михайлович довгий час судився, вимагаючи через Сенат скасування заповіту. Коли суд визнав його дійсним, до справи взялись родичі Євгенії Колачевської, які висунули претензію в неправомочності її заповіту на користь чоловіка, бо вона, мовляв, була несповна розуму, коли його складала. На це був витрачений не один рік. Нарешті в 1916 р. Сенат прийняв рішення про законність заповіту. Але в дію він так і не встиг вступити. На порозі стояв жовтневий переворот більшовиків 1917 р. з ідеєю «чорного переділу».

• В травні 2016 року найдовшу вулицю Кривого Рогу — вулицю 23 Лютого, назвали в честь Сергія Колачевського. Вулиця проходить поряд з рудником С. М. Колачевського.

• Північне сяйво Криворіжжя. — ПівнГзК, 1963—2003
• Б. Малинська, 9 этаж. — № 1(49) февраль 2005
• Мельник Олександр. МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ НА БЛАГОЧИННІСТЬ. СЕРГІЙ КОЛАЧЕВСЬКИЙ — НОБЕЛЬ ПІВДНЯ УКРАЇНИ // Експедиція XXI. — 2009. — 12.
• Криворізький краєзнавчий музей
• Тернівський музей
• Дослідження С. Федотова