Смоленська губернія

Розташована поміж 53°5' та 53°36' широти та поміж 30°9' та 30°85' довготи. Найбільша відстань з півночі на південь губернії — 340 верст, з заходу на схід — 280 верст. За підрахунками Івана Стрільбицького, площа губернії становила 49 212 верст.

На півночі губернія сусідила з Тверською, зі сходу — із Московською та Калузькою, з південного сходу — з Орловською, південні її межі торкалися Чернігівської, на заході — Могильовської і на північному заході — Вітебської й Псковської губерній.

Східна частина території є рівнинною й безлісою, натомість західну пересікають у різних напрямках смуги пагорбів. Їх супроводжує велика кількість річок, а отже і урвищ та долин. Смуги пагорбів є вододілом для приток Двіни та Дніпра й на півдні відокремлюють притоки останнього від приток Оки, Десни і Сожі, а на півночі — від Волги.

Найбільш висока частина губернії розташована у Більському й Сичовському повітах. Поміж річками Осуга й Лучоса висота сягає 1010 футів над рівнем моря. Найнижча територія губернії пролягає через Краснінський, Рославльський та Єльнінський повіти, їх висота над рівнем моря становить 756 футів неподалік від Заболоття, 735 футів біля Толбина й 707 футів коло Хотисина.

Для території губернії характерні лише осадкові гірські породи. Натомість нема жодних відкладень, молодших за кам'яновугільні, давні девонські та льодовиковий періоди. А ті формації, які зустрічаються в губернії: кам'яновугільна (гірський вапняк), крейдова і третинна, у більшій чи меншій мірі вкриті новішими насипами.

Природна лінія від міст Бєлий та Дорогобуж на південь до річки Десна, поділяє Смоленську губернію на дві половини. Ті землі, що розташовані на схід від умовної лінії, входять до складу середньоруського кам'яновугільного басейну. Поверхневі породи залягають на покладах вапняку (багатий на закам'янілості) й вугленосної глини, що на поверхні покладів кам'яного вугілля. На своїй поверхні умовно «східна» ділянка губернії вкрита льодовиковими залишками, поміж якими зовсім нема перехідної формації. Ці залишки складаються з піщаної глини морського походження та ератичних валунів. Біля витоків Дніпра на цій глині знайдено давні озерні й торф'яні утворення із залишками давнього граба й вимерлої рослини Brasenia.

В умовно «західній» частині губернії склад ґрунту різноманітніший, є більше покладів девонської системи. Вони залягають з Вітебської губернії через Смоленську й до Орловської та Могильовської. На усій цій териорії, а насамперед у Смоленській губернії залягають глибоководні поклади — глинисті й доломітоподібні вапняки та рідкісні нашарування пісковика та глини. Ці вапняки на сході губернії «сховані» під кам'яновугільними покладами, а у південно-західній частині вкриті залишками нижнькрейдових покладів.

У геологічно «західній» частині губернії можна зустріти третинну формацію. Її склад — це мергель, пласти глини й пісковики. У верхньому ярусі післятретинних утворень, серед пісків, можна відшукати поклади сланцевої глини. У ній геологи подекуди знаходили кістки первісних тварин. Тут також розвинені льодовикові поклади, а ератичні валуни досягають гігантських розмірів.

Окрім того, у «західній» частині губернії є погано розвинена формація нових алювіальних наносів. На берегах річок вона складається з болотистих руд залізистого окису чи покладів вапнякового туфу. Найчастіше її можна знайти у Рославльському, Поречському та Духовщинському повітах. Торф'янф утворення розповсюджені у північно-західній частині губернії: Бєльському і Поречському повітах, а у південно-західній частині Рославльського повіту до кордону з Орловською губернією залягає крейдова формація.

Серед мінералів головне багатство губернії складають фосфорити. З 1885 року їх добувають у селах Сеща й Бєльське Рославльського повіту. Неподалік від села Старая-Кочевна добувають крейду для заводів, що працюють зі склом. Біля сіл Молодилові й Мартинковому Дорогобузького повіту є вогнетривка глина білого і синього кольорів. Чисті сорти глини, придатні для гончарного промислу, є у Вяземському повіті по течії річок Вазузи, Ремежі і Вязьми та в Бєльському повіті по течії Західної Двіни.

У Краснінському повіті під торф'яником, неподалік від села Потьомкіно, залягає пласт вохри. Після обробки вона дає до 90% фарби. У долині річки Угри біля сіл Королевой та Ворошинки є не надто товсті пласти кам'яного вугілля. У селі Городища Вяземського повіту, а ще у Смоленську й Бєльському повітах займаються обпалюванням вапняку.

Завдяки валунам з часів льодовикового періоду смоленці мали матеріал для вимощення своїх доріг, закладення фундаментів для нових будівель. В околицях Смоленська та Рославльському повіті можна відшукати травертин. У багатьох місцинах можна знайти торф'яні утворення, насамперед у Бєльському й Поречському повітах. Його пласти розтягуються на відстань більшу за 20 верст.

У 1708 році губернія була створена з 17 міст і повітів: Смоленськ, Рославль, Дорогобуж, Вязьма, Білий, Погоріле Городище, Зубцов, Стариця, Серпейськ, Козельськ, Мещовськ, Мосальськ, Лихвин, Борисово-Городище, Перемишль, Воротинськ і Одоєв.

Через п'ять років — 1713-го губернія пережила розформування. Більша частина Смоленщини відтепер перейшла до Ризької губернії. У 1726 році губернія знову відтворена, але ввійшло до її складу всього 5 повітів: Смоленський, Більський, Вяземський, Дорогобузький та Рославльський.

У 1775 році губернію перетворено в Смоленське намісництво. Для нього утворено і 7 повітів: Гжатський, Єльнінський, Касплянський, Краснинський, Порецький, Рупосовський і Сичевський. Через два роки Рупосовський повіт перетворено в Юхновський, а Касплинський — у Духовщинський.

У 1796 році Смоленське намісництво знову стало губернією. Разом з тим було ліквідовано Духовщинський, Єльнінський та Краснінський повіти. Їх згодом відновила влада у 1802-у. Від того року і до 1918-го до складу Смоленської губернії входило 12 повітів. Усі вони складалися з 241 волості, 4130 сільських спільнот і більш ніж 14 тисяч населених місцин. Серед останніх — 8 слобод й до 560 сіл, а всі решта — невеличкі села, хутори та фільмарки. На один населений пункт припадало по 97 мешканців, а на кожні 3,4 квадратні версти — одне поселення.

У 1918 році Порецький повіт перейменовано в Демидівський. Через рік до Смоленської губернії ввійшов Мстиславльський повіт Гомельської губернії. У 1922-у скасовано Краснинський повіт. З тієї ж Гомельщини передано Горецький повіт, а Юхновський відійшов Калузькій губернії. У 1924 році до складу БРСР передано Горецький та Мстиславльський повіти. Через рік Духовинський повіт перетворено у Ярцівський. У 1927-у скасовано Демидівський та Дорогобузький повіти, а ще через рік — Гжатський, Єльнінський та Сичевський.

У 1929 році Смоленська губернія скасована, а її територія ввійшла до складу Західної області.

• Бутурлін Олександр Борисович (1694 - 1767)  — граф (1760 р.), генерал-фельдмаршал (1756 р,), Смоленський губернатор (1735-1740 рр.), головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 1 грудня 1741 р. по 11 червня 1742 рр.), Московський генерал-губернатор (12 грудня 1742—1744 рр. та 9 червня 1762—1763 рр.) [1]

Відповідно до етнографічної характеристики губернії, її більшість становили білоруси та великороси. Останні проживали у східній частині Смоленщини, тобто у Гжатському, Сичовському, Юхновському, більшій половині Вяземського й частині Більського повітів. Вони становили 42,3% від всього населення губернії.

Натомість у повітах так званої західної частини губернії (Смоленський, Дорогобузький, Духовщинський, Єльнинський, Красненський, Поречський та Рославльський повіти) мешкали білоруси, які на 1866 становили більшість в губернії — аж 46,7% від усього населення. Решта ж — 11%, складали змішані сім'ї.

Радикально іншими є дані на 1897 рік. Росіянами себе назвали аж 91,6% населення, а білорусами — тільки 6,6% (100 757 осіб). Майже усі вони мешкали у Краснинському повіті де становили 90% населення. Ще майже 3% білорусів жили у Єльнінському повіті, 1,1% — у Поречському та 1,2% — у Смоленському. У інших повітах білорусів на 1897 рік вже не було.

Відповідно до того ж перепису населення, у 1897 році в губернії мешкало 1 551 068 осіб. З них 742 170 чоловіків та 808 898 жінок. У містах проживало 121 383 осіб (64 940 чоловіків і 56 443 жінок). Міське населення становило 7,7%, а у селах проживало 92,3% від усього населення губернії. З повітових міст найбільшими були Рославль (17 848 осіб) та Вязьма (15 776 осіб), а наймешними були Юхнов (2 253 осіб) та Єльня (2 439 осіб).

За даними наступного 1898 року в губернії проживало 1 671 001 осіб (860 236 — чоловіки й 810 765 — жіноцтво). Серед них родових дворян — 0,85%, особових — 0,46%, православного духовенства — 0,6%, родових та особових громадян — 0,32%, купців — 0,28%, міщан — 4,96%, цехових ремісників — 0,22%, селян — 78,24%, регуляних військ — 0,73%, військ запасу із сім'ями — 3,15%, відставних нижніх чинів — 3,15%, тих, хто не належить до жодної категорії — 0,48% й заробітчан — 6,66%.

У містах переважали чоловіки, у селах — жінки. На сотню чоловіків у містах припадало 87 жінок, у селах — 111 жінок. На одну квадратну версту припадало в середньому 31,6 осіб. Найбільш густо населеним був Смоленський повіт, де проживало по 51,5 осіб. Великий вплив на таку велику кількість населення мало головне місто губернії — Смоленськ. Достатньо велика густота населення була і в Краснинському (42,9 осіб), і в Сичовському (40,1 осіб) повітах. Натомість найменше населеними були Поречський (26,3 особи) й Більський (17,2 особи на одну квадратну версту) повіти.

За останні 20 років існування губернії природний приріст насленення становив 1,71% при народжуваності у 5,49% й смертності 3,78%. Найменшою смертність була у 1846 та 1865 роках. Найбільше населення народжувалось у Поречському повіті (2,57%), найменша — у Гжатському (смертність тут навіть переважала на 0,04%).

Середній зріст чоловічого насенення в губернії становив 163,9 см. Достатньо високим був відсоток тих, кого не взяли на військову службу. Через малий зріст і різноманітні хвороби не прийнято 18,5% чоловіків, а відтермінування служби отримали 33,5%.

З релігійної позиції наприкінці XIX століття в губернії нараховувалось 13 монастирів, одна спільнота з власним віросповіданням, 763 церкви, 291 каплиця й 627 парафій. Майже все населення губернії було православним — 97,58%, «розкольників» — 1,47%, католиків — 0,35%, лютеран — 0,14%, євреїв — 0,46% й 142 мусульмани. «Розкольники» мешкали групами у Сичовському (14 751 особа) й Гжатському (10 052) повітах. З них інституцію священництва визнавали 18 887, шлюб визнавали 8 501 особа, а не визнавали його 810 так званих «розкольників».

Багатьох дворян поселили в губернії польські королі, аби мати віддане населення на місцях. Після остаточного приєднання краю до Росії з тією ж метою Смоленщина була заселена 350 боярськими дітьми. Кожному з них подаровано по 15 селянських сімей. У останні роки існування губернії у складі населення побільшало іммігрантів: євреї активно заселяли Смоленськ, а латвійці — повітові міста. Однак загалом в губернії постійно переважала еміграція.