Каліберда Іван Опанасович

Каліберда́ Іва́н Опана́сович, уроджений Келеберда́ (нар. 21 травня 1920 року, с. Великий Бурлук, Україна, 25 травня 2020) Герой Радянського Союзу, генерал-майор юстиції у відставці (05.05.2008).

Іван Опанасович Каліберда
Народження 21 травня 1920(1920-05-21)
Великий Бурлук, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Українська СРР
Смерть 25 травня 2020(2020-05-25) (100 років)
Львів, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Рід військ  інженерні війська
Освіта Ленінградське військово-інженерне училищеd і Військово-юридична академія РКЧАd
Партія ВКП(б)
Звання  Генерал-майор
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Медаль «70 років визволення України від фашистських загарбників»
Ювілейна медаль «70 років Перемоги над нацизмом»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За освоєння цілинних земель»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль Жукова
Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Життєпис

Іван Каліберда народився 21 травня 1920 року у селищі Великий Бурлук Харківської області в багатодітній українській родині. У 1939 році закінчив Великобурлуцьку середню школу, а у 1942 році Ленінградське військово-інженерне училище.

З липня 1942 року на фронтах Другої Світової війни, брав участь у Сталінградській битві, битві на Курській дузі та форсуванні Дніпра, звільненні України.

У 1943 році лейтенант, командир понтонного взводу 6-го окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону 7-ї гвардійської армії Другого Українського фронту керував першим десантом через ріку Дніпро в районі сіл Переволочна і Солошино, південніше Кременчука (нині Кобеляцький район Полтавської області). Під потужним вогнем супротивника підрозділ вдало переправився через річку. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року «За геройський подвиг, проявлений при форсуванні річки Дніпро, міцне закріплення і розширення плацдарму на західному березі річки Дніпро» Іванові Каліберді було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У цьому бою він отримав важке наскрізне кульове поранення у грудну клітину.

У тяжкому стані бійця доставили до госпіталю. У фронтовій газеті написали, начебто він помер та був похований на правому березі Дніпра. Однак Іван Каліберда вижив і повернувся до строю. По одужанні він командував взводом, потім ротою інженерної частини. Брав участь у звільненні Польщі, Угорщини, Румунії та Чехословаччини.

Після війни вступив до Військово-юридичної академії Радянської армії, яку закінчив у 1954 році за спеціальністю військового юриста. Наступного року Івана Каліберду перевели на службу до Прикарпатського військового округу на посаду помічника військового прокурора у справах державних злочинів[1].

Досліджуючи обставини кожної справи, Іван Каліберда ретельно відстежував, хто із слідчих порушував закон у роки сталінського терору, виявляв осіб, які фабрикували обвинувальні матеріали і добивався притягнення до відповідальності винних.

Іван Каліберда, як й інші офіцери військової прокуратури, надавав велику допомогу командуванню Прикарпатського військового округу і командирам військових частин у розслідуванні справ, проведенні профілактично-виховної роботи. Діяльність військових юристів завжди була вкрай необхідною для зміцнення законності в державі. Вона вимагала знань, сил, енергії — ці риси були притаманні Герою.

Генерал-майор юстиції Іван Опанасович Каліберда з 1969 року перебував у відставці. Після звільнення з військової служби працював начальником Музею історії військ Прикарпатського військового округу, згодом — викладачем початкової військової підготовки у середній школі № 34 у Львові та начальником відділу кадрів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника[2].

Після виходу на пенсію проводив активну виховно-патріотичну роботу, вивчав військові мемуари радянських та зарубіжних авторів, написав власну книжку спогадів, проживав у Львові.

У травні 2010 року був одним з двох Героїв Радянського Союзу у складі української делегації ветеранів Німецько-радянської війни, яка відвідала 9 травня парад на Красній площі у Москві, присвячений 65-й річниці Перемоги у Німецько-радянській війні. У 2015 році також був присутній на параді на Красній площі.

Нагороди

Почесні звання

  • Почесний громадянин смт Великий Бурлук (21.08.2007)
  • Почесний солдат військової частини А-3817, місто Самбір Львівської області (9.05.1999)
  • Почесний працівник Прокуратури України (28.04.2000)
  • Видатний юрист України. Почесне звання Союзу юристів України[джерело?]

Родина

Джерела

  • Вітчизни зірки золоті: Нариси про Героїв Радянського Союзу і Героїв Соціалістичної Праці міста Львова / Сост: К. О. Петровський, І. С. Коротков, Н. Д. Коломієць — Львів: Каменяр, 1977. — С. 94—97.
  • Нарис історії Калінінградського вищого військово-інженерного командного ордена Леніна Червонопрапорного училища ім. А. А. Жданова / Гол. ред. Аніщенко І. П. — М.: Військове видавництво Міністерства оборони СРСР, 1968. — С. 210—212.
  • Подвиги в ім'я вітчизни: Документальні нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Харкова та Харківської області / Під. ред. С. І. Ісаєва — 20-те вид. перераб. і доп. — Харків: Прапор, 1985. — С. 268—271.
  • Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник у 2-х томах. Т. 1. / Абаєв-Любичем / Пред. ред. колегії І. І. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — С. 611.
  • Герої Радянського Союзу — воїни інженерних військ: Кн. перший / Укл. А. А. Семенов і Т. І. Дмитрієва. — Ленінград: Військово-історичний ордена Червоної Зірки музей артилерії, інженерних військ та військ зв'язку, 1984. — С. 233.
  • Школа військових інженерів: Калінінградське вище військово-інженерне командне ордена Леніна Червонопрапорного училища ім. А. А. Жданова / Под.ред. В. В. Жигайло. — М.: Воениздат, 1980. — С. 135—136.
  • Кузнєцов В. С. (Влад Красноярський) Сліди часу: Книга нарисів, інтерв'ю, статей. — М.: Союз письменників Росії, 2007. — С. 30—33.
  • Оковита К. О. Слава і гордість краю бурлуцького. — Харків : Контраст, 2017. — 192 с. — ISBN 978-617-7405-08-4.

Посилання

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.