Калінін Степан Андріанович

Степа́н Андріа́нович Калі́нін (15 (27) грудня 1890, Панкратівськаd, Беззубівська волостьd, Богородський повітd, Московська губернія, Російська імперія — 11 вересня 1975(1975-09-11), Москва, СРСР) — радянський воєначальник, у роки Великої Вітчизняної війни командувач 24-ю армією, генерал-лейтенант (4.06.1940)[2]. Депутат Верховної Ради УРСР першого скликання.

Калінін Степан Андріанович
Народився 15 (27) грудня 1890
Панкратівськаd, Беззубівська волостьd, Богородський повітd, Московська губернія, Російська імперія
Помер 11 вересня 1975(1975-09-11) (84 роки)
Москва, СРСР
Поховання Хімкінське кладовищеd
Країна  СРСР
Місце проживання Q4472117?[1]
Діяльність солдат, політик
Alma mater Військово-політична академія імені Ленінаd
Учасник Перша світова війна і німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної Ради УРСР
Військове звання генерал-лейтенант
Партія КПРС
Нагороди
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Біографія

Перша світова і громадянська війни

Народився 15 (27) грудня 1890(18901227) року в родині робітників в селі Панкратівська, тепер Єгор'євський міський округ, Московська область, Росія. У російській армії з 1912 року. Закінчив полкову навчальну команду, Псковську школу прапорщиків. Учасник Першої світової війни.

Член РСДРП(б) з 1917 року. У Червоній армії з 1918 року. Учасник Громадянської війни в Росії: воєнком штабу продовольчої армії, командир стрілецької бригади, начальник сектора Військ внутрішньої оборони, помічник командувача військами Приволзьким військовим округом.

Міжвоєнний час

У 1922 році закінчив Вищі академічні курси, призначений командиром 33-й стрілецької дивізії. З лютого 1923 року — тимчасовий виконувач обов'язків командира 18-го стрілецького корпусу. З квітня 1923 року — помічник командира, а з серпня 1923 року — командир 1-ї Казанської стрілецької дивізії. Потім служив у штабі Уральського військового округу — з березня 1926 року начальник управління, з жовтня того ж року — заступник начальника штабу. У 1928 році закінчив Курси удосконалення вищого начальницького складу РСЧА і призначений командиром 84-ї стрілецької дивізії. З 26 листопада 1935 року — комдив[3]. З лютого 1936 року — заступник начальника штабу Московського військового округу. З лютого 1937 року — командир і воєнком 73-й стрілецької дивізії, з червня 1937 року — командир 12-го стрілецького корпусу, а вже з грудня того ж року — заступник командувача військами Сибірського військового округу. У квітні 1938 року призначений на ту ж посаду в Київському військовому окрузі, але вже за три місяці повернутий до Сибіру і призначений командувачем військами Сибірського військового округу. 7 жовтня 1938 року затверджений членом Військової ради при Народному комісарові оборони СРСР[4].

26 червня 1938 року заступник командувача військ Київського особливого військового округу, комкор Степан Калінін був обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання по Черкаській виборчій окрузі № 100 Київської області.

Велика Вітчизняна війна

На початку Великої Вітчизняної війни призначений командувачем 24-ю армією, яка з 28 червня 1941 року формувалася на базі військ округу. Армія склала резерв Ставки Головного командування РСЧА, 14 липня була включена до складу Фронту резервних армій, але вже 15 липня Калінін на посаді командарма був замінений генерал-майором К. І. Ракутіним. З 22 липня 1941 командував Оперативною групою військ в районі Смоленська і брав участь в боях за Смоленськ. 3 серпня 1941 призначений начальником запасних частин і помічником командувача Західного фронту. Автор доповіді, підготовленої за розпорядженням Військової ради Західного фронту про недоліки в діях радянських військ у перші місяці війни[5].

З 1 грудня 1941 року — командувач Приволзьким військовим округом; з березня 1944 року — командувач Харківським військовим округом.

Репресії та реабілітація

У звинуваченні відносно «Калініна Степана Андріановича, генерал-лейтенанта, командувача військами Приволзького військового округу, 1890 року народження, члена ВКП(б) з 1917 року, у Червоній армії з 1918 року» зазначалося: «У бесідах зі своїми товаришами по службі та в публічних виступах заявляв про нерентабельність і низьку продуктивність праці в колгоспах, брав під свій захист репресованих куркулів, висловлював невдоволення каральної політикою Радянського уряду. Під час Вітчизняної війни висловлював сумніви в правильності ведення війни, звинувачуючи Верховне Головнокомандування Червоної армії в тому, що воно не піклується про збереження людських резервів, допускає в окремих операціях великі втрати»[6].

24 червня 1944 року був відсторонений від посади і заарештований «за антирадянську пропаганду». У грудні 1946 року звільнений зі Збройних сил. У 1951 році, через 7 років після арешту, засуджений до 25 років тюремного ув'язнення і позбавлення військового звання. Позбавлений військового звання «генерал-лейтенант» Постановою Ради Міністрів СРСР від 10 січня 1952 року. У березні 1953 року засуджений повторно до 10 років таборів, тепер вже «за антирадянську пропаганду в місцях позбавлення волі». 28 липня 1953 року перший термін був знижений до фактично відбутого. Незабаром був знижений і другий термін і Степан Калінін вийшов на свободу.

У січні 1954 року він був відновлений у військовому званні, тоді ж відновлений в Радянській армії, але відразу звільнений в запас за віком з призначенням належної генералам пенсії. Повністю реабілітований 2 листопада 1956 року.

Помер 11 вересня 1975 року в Москві. Похований на Хімкінскому кладовищі.

Нагороди

Примітки
  1. (unspecified title) — Казань: 1924. — 80 с.
  2. Постановление СНК СССР от 4.06.1940 № 945. (рос.)
  3. Приказ Народного комиссара обороны Союза ССР по личному составу армии от 26 ноября 1935 года года № 2494. (рос.)
  4. Военный совет при народном комиссаре обороны СССР. 1938, 1940 гг., 2006, с. 16.
  5. Осень 41-го. Первые уроки войны. // Доклад генерал-лейтенанта С. А. Калинина военному совету Западного фронта «Некоторые выводы из опыта первых трех месяцев войны и характер ближнего боя» 25 сентября 1941 г. (рос.)
  6. Петрушин Александр. Судьба командарма-24 (Тюмень, 2006) — о генерале Степане Калинине. Архівовано 3 січня 2011 у Wayback Machine. (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.