Каневський Леонід Ісакович

Леоні́д Іса́кович Кане́вський (нар. 1907(1907) — пом. 1971, Житомир) — український театральний режисер. Першим в радянські часи поставив «Оргію» Лесі Українки (1961)[1].

Каневський Леонід Ісакович
Народився 1907
Помер 1971
Житомир, Українська РСР, СРСР
Країна  Українська РСР
Діяльність театральний режисер
Вчителі Василько Василь Степанович і Магар Володимир Герасимович
Заклад Житомирський обласний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги

Загальні відомості

Леонід Ісакович — представник традиційної школи режисури українського національного театру, учень Василя Василька та Володимира Магара.

1920-х років працював у Лохвицькому пересувному театрі імені І. Тобілевича (режисер, член художньої ради театру, де співпрацював з актором і бандуристом Миколою Сочевановим.[2]

1930-х років працював в Лубенському робітничо-колгоспному театрі, де поставив «Її шлях» Болотова, «Дівчата нашої країни» Микитенка, «Хазяїн» Карпенка-Карого, «Наталка Полтавка» Котляревського[3][4].

1939 року — художній керівник театру ім. Кропивницького, м. Ізюм.[5]

Працював в Харківському українському драматичному театрі під керівництвом В. С. Довбищенка[6].

1950-х років — режисер Запорізького музично-драматичного театру ім. Щорса (нині — імені В. Магара), де серед інших вистав поставив разом з Анатолієм Князєвим «Підступність і кохання» Фрідріха Шиллера[7].

Упродовж 1959—1971 років працював режисером у Житомирському академічному українському музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги. Співпрацював з талановитим українським режисером Олександром Горбенком.

Режисерській манері Л. Каневського був притаманний героїчний романтизм.

1961 року вперше на українській сцені Леонід Ісакович відродив виставу «Оргія», створивши одну з найкращих сценічних інтерпретацій драматичної поеми Лесі Українки.[8][9]. Високо оцінив виставу видатний поет Максим Рильський. Він написав передмову до програми вистави, прем'єра якої відбулась 1 січня 1961 року.[10]

Постановки
  • «Оргія» Лесі Українки;
  • «Розплата» О. Корнійчука;
  • «Петербурзька осінь» О. Ільченка[11];
  • «Неспокійна старість» А. Рахманова;
  • «Останні» М. Горького;
  • «Маруся Богуславка» М. Старицького;
  • «Майська ніч» М. Старицького;
  • «Мірандоліна» К. Гольдоні.

Примітки
  1. Таїни режисера: без табу / Леонід Данчук. — Ж.: Полісся, 2006. — С. 161.
  2. Український драматичний театр. Том 2: Радянський період. — К.: ІМФЕ, 1967. — С. 276.
  3. Театральна гордість Сумщини. До 85-річчя з дня заснування Сумського академічного театру драми і музичної комедії ім. М. С. Щепкіна: краєзнавчий дайджест / Сумська міська центральна бібліотека ім. Т. Шевченка; відділ довідково-інформаційної роботи та маркетингу; упоряд. Т. А. Бордунова, Л. Д. Клімачова. — Суми, 2018
  4. Перший Харківський робітничо-колгоспний театр УРЕ
  5. Театр. № 1, січень-лютий, 1939. — С. 45
  6. Театральна культура. — К.: Мистецтво, 1970. — С. 150.
  7. Запорізька обласна філармонія вшанує пам'ять Анатолія Князєва
  8. Історія українського театру. Том 2. — К.: ІМФЕ, 2009. — С. 37.
  9. Шлях до «одержимої»: творче становлення Лесі Українки — драматурга: монографія / Віктор Гуменюк. — Таврія, 2002. — С. 209.
  10. Рильський Максим. Героїчна драма // Українка Леся. Оргія: Програма. — Житомирський обласний музично-драматичний театр. — Житомир, 1960. — С. 5—6
  11. Пляченко А. Образ Шевченка на сцені українських театрів [у 30–60-і рр. ХХ ст.] / А. Пляченко // 1979. — № 2

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.