Магар Володимир Герасимович

Володимир Герасимович Магар народився 5 липня 1900 р. в с. Кальниболота, Новоархангельської волості(нині — Кіровоградщина). Його енергія і талант створили театр, рівних якому не було в Україні. Працювати в цьому театрі було честю для артиста, режисера, композитора чи художника. Підлітком подався до батька в Одесу, в пошуках заробітку. З 1917 р. він у складі червоногвардійського та партизанського загонів, а в 1919 — на дійсній військовій службі на міноносці «Орфей».

В 1923 р., демобілізувавшись, В. Магар повернувся в рідне село, де очолив волосну комсомольську організацію і створив самодіяльний драматичний гурток. На базі цього гуртка згодом утворився Першотравневий пересувний робітничо-селянський театр, яким керував В. Магар.

Вже на початку творчого шляху В. Магар ставив серйозні складні вистави і брався до виконання багатьох ролей, як правило — різнопланових. Однак його акторська майстерність і режисура ще потребували вдосконалення, «фахового шліфування». І ось тридцятирічний режисер-практик став студентом Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Його дипломні роботи — акторська і режисерська — продемострували майстерність і зрілий професіоналізм. Через деякий час після навчання, в 1936 році В. Магар був призначений художнім керівником Київського обласного театру ім. КОРПС, що базувався в Житомирі (з 1937 р. — театр ім. М. Щорса).

Розпочавши роботу в театрі ім. Щорса, рішуче відкинув малозначущі, «прохідні» вистави. Він цілеспрямовано і послідовно формував репертуар театру в героїко-романтичному напрямку, приділяючи увагу і класичним, і сучасним п'єсам. Масштабне мислення, увага до деталей, вміння «оживити» п'єсу, майстерність актора і талант організатора — всі ці риси були властиві Магару-режисеру. Він тяжів до широких полотен в реалістичних декораціях і з багатолюдними народними сценами, але при цьому ретельно вибудовував ролі, навіть епізодичні та безсловесні. В постановках В. Г. Магара не було «неважливих» образів: кожен мав свою виразну характеристику, наповнену важливими подробицями.

Впродовж 1923—1965 рр. В. Г. Магар здійснив понад вісімдесят постановок: за період самодіяльності — більше десяти, а в театрі ім. М. Щорса — понад сімдесят вистав, значимість і художню вартість яких важко переоцінити. Дві третини постановок — це вистави за сучасними творами. Головний режисер театру ім. Щорса «відкривав» п'єси багатьох своїх сучасників. В діючий репертуар ввійшли вистави за їхніми п'єсами: «Загибель ескадри», «Богдан Хмельницький», «В степах України», «Платон Кречет», «Макар Діброва», «Крила», «Калиновий гай», «Правда», «Над Дніпром», «Сторінка щоденника» О. Корнійчука; «Щорс», «І один у полі воїн» Ю. Дольд-Михайлика; «Марія» О. Левади; «Дівчина з Мінусінська», «Над голубим Дунаєм», «Люди в шинелях», «Зупиніться!» І. Рачади та інші. Мріючи про великі сценічні полотна, Магар-режисер довгий час не мав можливості їх втілювати: сцена в Житомирі була дуже компактною, як і сцена Ужгородського театру, а під час війни, певна річ, про зручності не йшлося. Отож, коли 1953 року в Запоріжжі відкрилась нова будівля театру, з глибокою сценою, високими порталами і рухомим колом, це стало дійсно знаковою подією і для театру ім. Щорса, і для головного режисера, адже нарешті з'явилась можливість втілювати технічно складні постановки. Відкривала нову сцену «Загибель ескадри» — «перша з галереї вистав, що захоплювали великим режисерським розмахом, крупною художньою фактурою».

В. Г. Магар часто звертався до класики, особливо — до української. Він добре знав побут, народні звичаї, історію костюма, і в своїх виставах підкреслював багатство фарб, майстерно передавав музичну стихію українського фольклору. Яскравими сторінками ввійшли в історію театру вистави: «Маруся Богуславка», «Сорочинський ярмарок», «Циганка Аза» М. Старицького; «Назар Стодоля» Т. Шевченка; «Наталка-Полтавка» І. Котляревського; «Запорожець за Дунаєм» П. Гулака-Артемовського; «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького; «Украдене щастя» І. Франка; «Майська ніч», «Вій» М. Гоголя; «Безталанна» І. Карпенка-Карого та ін.

Українська класика в постановці В. Г. Магара мала незмінний глядацький успіх. Як, наприклад, «Майська ніч», першу постановку якої В. Г. Магар здійснив у 1942 році. Життєствердний дух вистави був підтримкою для бійців у тяжкі воєнні часи. Пісенність, гумор, колоритні народні образи, пасторальні картини українського села — все в ній було таким рідним, таким близьким! В 1962 р. В. Магар вдруге поставив «Майську ніч». Соковита, ніби справжній травневий сад, декорація вистави, вибудуваний акторський ансамбль і неповторний дует Писаря й Зовиці (В. Магар і А. Морозова), захоплювали не тільки глядачів театру, але й акторів, які пригадують чудову «Майську ніч» і сьогодні.

Володимир Герасимович Магар, був наділений талантом бездоганного відчуття правди, виконавської щирості, вмінням у рамках одного образу бути і комедійним, і драматичним, і трагедійним.

Протягом більш як сорокарічної мистецької діяльності В. Г. Магар виконав понад двісті п'ятдесят ролей у класичних і сучасних п'єсах. В його ролях виявлялась допитливість актора, багатство нагромаджених життєвих вражень, уміння знаходити для кожного образу чітку характеристику й типові деталі, продумано і виправдано діяти в пропонованих обставинах, поступово і яскраво розкриваючи психологічну лінію свого героя. Професіоналізм Магара-актора доповнювався його непересічною зовнішністю. Він був високим на зріст, мужньої постави, з живим виразним обличчям і розумними, кмітливими очима.

В репертуарі В. Г. Магара залишились надзвичайно колоритні образи Миколи — «Наталка-Полтавка» І. Котляревського; Бублика — «Платон Кречет», Романюка — «Калиновий гай», Галушки — «В степах України» О. Корнійчука; Шельменка — «Шельменко-Денщик» Г. Квітки-Основ'яненка; Шмаги — «Без вини винні» О. Островського; Писаря — «Майська ніч» М. Гоголя; Карпа Карповича — «Не називаючи прізвищ» В. Минка та ін. Серед улюблених ролей Володимира Герасимовича була роль Гордія Поваренка в драмі «Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Образ «городянського» крутька артист втілював за допомогою гостро сатиричних барв, розкриваючи в яскравому зовнішньому малюнку його внутрішню суть.

Характерні, сатирично-комедійні образи В. Г. Магар втілював з надзвичайною майстерністю, без комікування і шаржування. Він не гнався за дешевим успіхом і не спрощував образи, які брався втілювати. Так, наприклад, його дяк Гаврило («Богдан Хмельницький» О. Корнійчука) — не сміхотвор і п'яниця, а величний козак-запорожець, якому не випадково довіряє сам гетьман. Актор вміло підкреслював, що за жартами і зовнішнім спокоєм приховані мужність, патріотизм і сила цієї людини.

Майстерно, з щирістю й глибиною думки створював В. Г. Магар драматичні образи, серед яких не можна не згадати Гайдая — «Загибель ескадри» О. Корнійчука, Харитонова — «За тих, хто в морі» Б. Лавреньова, Буличова — «Єгор Буличов та інші» М. Горького; професора Буйка з однойменного твору Я. Баша і батька Боженка у виставі «Щорс» Ю. Дольд-Михайлика. В цих ролях В. Г. Магар щиро хвилював глядачів. Його герої — відважні патріоти Батьківщини, мудрі, зосереджені, енергійні, здатні на самопожертву — були життєво правдиві, реалістичні, розкриті в усьому багатстві їхнього духовного світу, в усій складності та багатогранності їхніх характерів.

Остання роль В. Г. Магара — Іларіон Гроза в спектаклі «Сторінка щоденника» О. Корнійчука — засвідчила, як багато ще міг зробити великий артист на сцені. Роль виконана з психологічною заглибленістю, на основі зрілих філософських роздумів, з широтою образних узагальнень. Ці набутки Магара-актора відчиняли двері в світ шекспірвської драматургії. Як зерно образу Магар виносив на сцену любов. В його Грозі жив недоторкано чистий моральний світ, любов до прекрасного в природі й людині. Ця роль була своєрідною сповіддю митця, щирою, і… останньою в житті.

Дружина — Рунцова Світлана Федорівна (22 грудня 1924 р. — 26 квітня 2003 р.) — актриса. Народилася і виросла в Ленінграді. У 1943 році Світлана Федорівна закінчила хореографічне училище ім. Ваганової. У повоєнні роки переїхала в м. Запоріжжя де працювала артисткою в Запорізькому театрі ім. Щорса (Сьогодні театр носить ім'я Володимира Герасимовича Магара), вийшла заміж за Володимира Герасимовича Магара. У 1971 році переїхала до Севастополя і працювала в театрі ім. Б. Лавреньова драматичною актрисою. Через п'ять років була прийнята в трупу театру ім. Луначарського, в якому пропрацювала до кінця життя. В 1995 р. удостоїлася звання Народна артистка України.

Дочка — Магар Тетяна Володимирівна (22 листопада 1946 р. — 23 січня 2008 р.) — кінорежисер. Заслужений діяч мистецтв України, Член Національної спілки кінематографістів України.

Син — Магар Володимир Володимирович — театральний режисер і художній керівник Севастопольского академічного російського драматичного театру імені А. В. Луначарського.

• У березні 2004 році театр ім. Щорса був перейменований на Запорізький обласний український музично-драматичний театр імені Володимира Магара З серпня 2004 року театру надано статус «академічного».
• У 1966 р., через рік після смерті, ім'ям Володимира Герасимовича Магара була названа вулиця в Космічному мікрорайоні Запоріжжя.

• Народний артист СРСР
• Народний артист УРСР
• Орден Трудового Червоного Прапора

• Віра Середа (8 грудня 2010). У Володимира Магара не було нічого другорядного. «Запорізька правда». Архів оригіналу за 19 травня 2012.
• Віталіна Московцева (10 липня 2010). Романтик XX століття. «Запорізька правда». Архів оригіналу за 19 травня 2012.
• Театр ім. В.Г Магара (10 липня 2010). Театр ім. В.Г Магара. «Запорізькій Академічний Обласний Український Музично-Драматичний Театр ім. В.Г.Магара». Архів оригіналу за 25 січня 2011. Процитовано 22 лютого 2011.
• Компания "СтарМедиа" (2008-23-01). Ушла из жизни известный режиссер Татьяна Магар. «Кіно -Театр»(рос.).^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Т. Довгань (6 квітня 2003). Жизнь как мгновение" 4 июня—40 дней как умерла народная артистка Украины Светлана Федоровна Рунцова. «Слава Севастополя»(рос.). Архів оригіналу за 28 червня 2012.
• Севастопольский академический русский драматический театр им. А.В.Луначарского (10 липня 2010). Магар Володимир Володимирович. «Севастопольский академический русский драматический театр им. А.В.Луначарского»(рос.). Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 21 лютого 2011.

• Магар Володимир Герасимович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 15.