Ізюм

Ізю́м (заст. укр. Озю́м)[2] — місто в Україні, центр Ізюмського району Харківської області. Лежить на Слобожанщині, коло підніжжя найвищої в Харківській області гори Кременець на звивистому березі Сіверського Дінця.

Ізюм
Герб Ізюма Прапор Ізюма
Основні дані
Країна  Україна
Область Харківська область
Район Ізюмська міська рада
Код КОАТУУ: 6310400000
Засноване 1681
Перша згадка 1571
Статус міста з 1685 року
Населення 48 195 (станом на 01.04.2018, за оцінкою)[1]
Площа 43.6 км²
Поштові індекси 64300-64318
Телефонний код +380-5743
Координати 49°11′45″ пн. ш. 37°16′49″ сх. д.
Висота над рівнем моря 71 м
Водойма р. Сіверський Донець
Міста-побратими Красногорськ (Росія)
Відстань
Найближча залізнична станція Ізюм
До станції 1 км
До обл./респ. центру
 - фізична 115 км
 - залізницею 138 км
 - автошляхами 127 км
До Києва
 - фізична 502 км
 - автошляхами 592 км
Міська влада
Адреса 64300, Харківська обл., м. Ізюм, пл. Центральна, 1
Вебсторінка Ізюмська міськрада
Міський голова Марченко Валерій Віталійович

Ізюм у Вікісховищі

Карта
Ізюм
Ізюм

Назва

Гіпотези:

  • від половецького слова uzum (узюм, озюм) «виноград»[3], що підтверджується старою назвою Ізюма Озюм.[2]
  • від татарського слова «гузун» — переправа (Ізюмський брід)
  • від татарське слово «узун» — довгий, витягнутий, як гора Кременець.
  • від річки Ізюмець (притока Сіверського Дінця) і Ізюмського броду, біля якого поселення.

Історія

Давні часи

Усього знайдено 5 археологічних шарів різних культурних етапів.

З давніх-давен тут існував Ізюмський брід, що разом з Кам'яним бродом у селі Кам'янка, біля якого мешкали бродники, був частиною шляху, що згодом став відомий як Ізюмський шлях.

Вигідне природно-географічне положення Ізюму зумовило те, що з найдавніших часів на території сучасного міста відбувалися події, які відіграли важливу роль в історії регіону. Ще в XIXII століттях в межах сучасного міста відбувалися бої між давньоруськими князями та половцями, описи яких дійшли до нас у стародавніх літописах.

Згадки про «Ізюмську сакму» є в письмових джерелах 1571 року.

Питання про заснування

Перші писемні згадки з назвою Ізюм по роках можна визначити такі:

За стандартами ЮНЕСКО початком населеного пункту вважається той час, коли є перша письмова згадка про поселення зі стаціонарними будівлями, за умови подальшого постійного проживання людини на цьому місці[4]. А за даними історика Дмитра Багалія, вищезгадані «Ізюми» до 1681 року не були містами в сучасному розумінні, а то були тичасові сторожки, острожки, фортеці в іншому місці. Ізюм, як постійне, безперервне поселення з більш-менш значним населенням виник у 1681 році — був побудований Харківським полковником Григорієм Донцем[5]. Тому 1681 рік — дата заснування Ізюма. Та й сучасний Ізюм розрісся саме від фортеці Донця на правому березі, а не від лівобережного, більш раннього «городка» Якова Чернігівця, місце якого у подальші роки стало слободою Замостя.[6].

Ізюмська фортеця

Першою видатною історичною особистістю міста можна вважати виборного полковника Якова Чернігівця. Це була найколоритніша постать в слобідських полках 60-70-х років XVII століття. Цей діяч був вагомим і в Гетьманщині. В 1663 році з козаками-переселенцями він прибуває на Слобожанщину, де засновує декілька поселень. Під його керівництвом в Ізюмі, на лівому березі Сіверського Дінця, була побудована фортеця. В 1677 році Якова Чернігівця усунуто з посади. Контрольована ним територія ввійшла до складу Харківського полку, під протекцію полковника Григорія Донця-Захаржевського.

План повітовому міста Ізюму з приміськими слободами, 1787 рік.

Для укріплення захисної лінії Московії від набігів татар, згідно з царським указом, в 1681 році була побудована фортеця на правому березі Сіверського Дінця. Керував будівництвом наказний полковник Григорій Донець-Захаржевський.

В записах значиться, якщо в 1679 році у фортеці Якова Чернігівця налічували 246 козаків, то в новій фортеці на правому березі Сіверського Дінця, в 1682 році, було всього 300 козаків. Григорію Донцю-Захаржевському наказувалось приймати переселенців тільки «неслуживих черкас», тобто українців, при забороні поселяти великоросійських поселенців. Значна частина черкас (українців) ще довгий час залишалась на лівому березі Сіверського Дінця. На правий бік перейшли ближче до 1700 року. Ізюм з початку української стихійної колонізації земель та планової московської, заселявся і розбудовувався винятково вихідцями з України. Під керівництвом Донця-Захаржевського будувалась фортеця «город большой». Це була фортифікаційна споруда великої площі, до речі, у ній не було житлових приміщень понад 90 років з дня побудови. Так описує фортецю академік Російської Академії Наук И. Гільденштедт в 1774 році. Тож словосполучення «город большой» використовувалось не в розумінні міста, а в розумінні огорожі.

Перехід на правий бік Дінця до підніжжя гори Крем'янець, що омивається річкою з трьох боків, вдалий рельєф місцевості, вигідне географічне та стратегічне положення — все це послужило швидкому перетворенню Ізюму в центр краю. В 1685 році з Харківського полку виділився окремий Ізюмський полк. Його першим полковником став Костянтин Григорович Донець-Захаржевський. Ізюм стає полковим містом — центром Ізюмського слобідського козацького полку, якому підпорядковувались 13 навколишніх міст та слобод. На початку XVIII століття Ізюм вважався найбагатолюднішим містом Слобідської України. Навколо фортеці почали виникати приміські слободи, які тоді називали форштадтами. Так виникли Піски, Попівка, Гончарівка та інші, що згодом злилися з містом, зберігши свої назви як райони міста до нашого часу. Розвитку міста сприяло і те, що воно стояло на торговому шляху зі Слобожанщини на Дон.

Ізюмська фортеця стала не тільки перепоною для набігів татар, а й грозою для запоріжців. На південь від Ізюмської лінії проживали вільні переселенці та козаки із Запорожжя. Слобідським козакам Ізюмського полку довелося воювати зі своїми ж побратимами. На рахунку династії Донців-Захаржевських та їх послідовників: знищення Барвінківської стінки, адміністративно-територіальної одиниці Запорізької Січі, придушення Булавінського повстання проти звільнення України від Московщини. В Полтавській битві Ізюмський полк не підтримав гетьмана Івана Мазепу в його боротьбі проти Петра І, а виступив на боці Московії. Ізюмським полком була знищена Барвінківська паланка Запорізької Січі. Козаків-втікачів Ізюмського полку, які не хотіли воювати проти своїх побратимів-українців відловлювали, повертали до полку та привселюдно страчували. Саме існування фортеці посіяло розбрат та пролиття крові українців. Це неповний перелік багатьох злодіянь промосковського Ізюмського полку проти українців. Початково декларовані добрі наміри побудови фортеці обернулися нищенням української нації.

Перша церква в Ізюмі Покровська, її історія йдеться від часів Київської митрополії. Перші письменні згадки датуються 1653 роком. Очевидно, вона була побудована значно раніше, але відомості про те, відсутні. При зведенні фортеці у 1681 році на правому березі Сіверського Дінця (на лівому березі діяла фортеця Якова Чернігівця) Покровську церкву з лівого берега перенесли й поставили майже в центрі нової фортеці. Зазнавши ще декілька перенесень і перебудов, церква проіснувала до 1941 року. Її знищив ізюмський винищувальний батальйон радянської армії. Руїни храму ще й сьогодні залишаються на центральному міському цвинтарі.

Із залишків фортеці сьогодні можна розгледіти частини контуру Цареборисівського бастіону. Вулиця Залікарняна навскоси розрізає північну стіну фортеці «Малого города». На залишках земляних валів ще й нині росте дереза китайська (Lycium chinense). В народі називають просто Люція. Це найкращий природний захисник схилів від руйнацій.

Російська імперія

Гімназія (нині медична установа)

В Ізюмі неодноразово бував Петро I. На знак перемоги російського війська у Полтавській битві, за вірну службу українських слобідських козаків Російській імперії, за зраду Україні він подарував Ізюмському Преображенському собору напрестольне Євангеліє в срібному окладі з позолотою, яке й досі зберігається в Ізюмському краєзнавчому музеї.

Ізюмський полк з 1765 р. — гусарський, брав участь майже у всіх військових кампаніях: Північній війні, російсько-турецьких війнах, штурмував Очаків, Бендери, Ізмаїл, бився під Бородино, вступав переможцем у столицю Франції.

З 1765 року, після ліквідації на Слобожанщині полкового устрою, територія полку була перетворена на Ізюмську провінцію Слобідсько-Української губернії. З утворенням Харківського намісництва в 1780 році Ізюм став повітовим містом, центром Ізюмського повіту.

У 1911 році було відкрито станцію Ізюм на Північно-Донецькій залізниці, яка зв'язала Харків із Донбасом. У 1915 році німецькою фірмою «Карл Брандт» побудовані Головні Ізюмські залізничні майстерні (з 1929 р. — паровозоремонтний, а з 1961 року — тепловозоремонтний завод).

В 1916 році згідно з розпорядженням царя Миколи ІІ було розпочато в місті будівництво першого в країні заводу оптичного скла.

Початок XX століття приніс на Ізюмщину потрясіння.  З 1917 по 1921 роки влада змінювалася дев'ять разів:

Робітничий клуб тепловозоремонтного заводу (нині Будинок культури)

Доба Директорії УНР

21 грудня 1918 року до Ізюм прибув загін Армії УНР на чолі з новим комендантом міста і повіту Пашталой, який брав участі в повстанні залізничників в листопаді 1918 в Ізюмі, але після придушення повстання він зник у невідомому напрямку. Попередньо до прибуття петлюрівців місто покинули частина міської та повітової влади і загін Зразкової інстуркторской роти яка підтримували Добровольчу армію і Південь Росії. Частина складу роти які залишилися в місті підкорилися новому комісру Паталаха які перейменував інструкторську роту в Українську зразкову сотню. У наказі № 1 від 21 грудня Паштала оголосив себе владою, і наказав зберегти державну варту. В іншому наказі вже інший представник нової влади хорунжий Прусак наказував:

«Заявляю, що я не допущу до ніяких самочинних розправ над ким би то не було. Майно поміщиків і багатих людей не нарушати Українська директорія віддасть усе, що обіцяла лише по порядку й в своє врем'я і тоді ніхто до вас не буде чіпляться, що ви самочинно що-небудь зробили».

23 грудня Паштала продублював наказ Болбочана видав наказ № 3 в якому повідомляв що в місті та повіті вводить військовий стан, і забороняє будь-які з'їзди і зборів без свого дозволу. У другому пункті він повідомляє що забороняє створення рад і монархічних організацій і всіх організації котрі прагнуть захопити владу в Україні. Після цього він видав наказ про припинення роботи гетьманської повітової управи, і передачі влади в повіті новопризначеному повітовому комісару Данкову. Також він наказав випустити з тюрми політичних діячів.

3 січня Паштала видав декларацію в якій пояснював чому українська влада і військо залишає місто і повіт в ній повідомлялося: «Насувається чорна хмара більшовизму». Вранці 3 січня козаки Української зразковою сотні частково найняли частково відібрали підводи у місцевих селян для евакуації. В одинадцять Часве ранку були перерізані всі телеграфні і телефонні лінії. З міста виїхало 70 підведень з міською і повітової владою і казаначейством виїхали в напрямку Барвінкового. 5 січня в Барвінковому Українська зразкова сотня перейшла на сторону Добровольчої армії і заарештувала Пашталу після чого розстріляли його за містом.

Влада:

  • комісар міста Паштала
  • комісар повіту Данков Микола
  • Влада російських більшовиків
  • Біла (Добровольча) армія
  • Влада російських більшовиків

Радянська Україна

Народний дім, у якому відбувся перший повітовий з'їзд рад (нині районне БТІ)

До того ж, не беручи до уваги захоплення міста на декілька днів українською повстанською армією Махна.  З 1920 по 1922 рік до остаточної окупації Ізюмщини російською армією, радянська влада на місцях існувала епізодично, бо продовжувався шалений народний опір грабіжницькій владі російських окупантів. Найбільший загін українського повстанського опору на Ізюмщині очолював Григорій Савонов. Його боротьба з продзагонами дала можливість пережити багатьом ізюмцям перший голодомор 1921 року.

Поступово край повертався до мирного життя. На початок 1922 року народний опір було повністю придушено російською армією. Президія Всеукраїнського центрального виконавчого комітету 15 березня 1922 року нагородила Ізюмський повіт орденом Трудового Червоного Прапора. В документі значиться «за успішну господарчу роботу».

Вже за радянського часу у 1923 році вже було розпочато виробництво, що поклало початок розвитку всієї галузі оптичного скловаріння в СРСР.

В 1923 році Ізюм став центром округу, до складу якого крім Ізюмського входило ще кілька районів Харківської області. З 1932 року Ізюм входить до складу Харківської області, як місто обласного підпорядкування.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1170 жителів міста[7]. Як німі свідки чорних років залишилися могили неподалік осель, бо знесиленим родичам важко було доправляти небіжчиків на цвинтар край села. В секретному звіті того часу значиться, що в районі в травні місяці 1933 року від голоду померло понад 1000 осіб. Підписали секретар райпарткому Бойченко та інші представники Радянської влади.

Друга світова війна

З вересня 1941 року по червень 1942 року лінія фронту поділяла район навпіл. Червона армія понесла значні втрати особового складу та військової техніки. В полон потрапило понад 240 000 червоноармійців. Заводи Ізюму були евакуйовані на схід. При відступі військові Червоноїармії підірвали заводські цехи, будівлі міста, міст через Сіверський Донець.

З 23 червня 1942 року по 5 лютого 1943 року місто перебувало в окупації. За короткий термін німецькі завойовники збудували новий міст, завезли устаткування на паровозоремонтний завод. Відступаючи німецькі війська не встигли евакуювати своє устаткування та підірвати міст (понад 60 років прослужив цей міст, у народі називався  — «дерев'яний міст» та устаткування на заводі). Вранці 5 лютого 1943 року 267-а стрілецька дивізія 6-ї армії захопила Ізюм, однак подальший наступ радянських військ був зупинений. Німецькі війська відступали до своїх старих вигідних позицій, де в 1942 році отримали перемогу. До вересня 1943 року Ізюмський район знову був поділений навпіл. Лінія фронту проходила через село Кам'янку та по річці Сіверський Донець. Після завершення військової операції на Курській дузі, починаються бої за остаточне звільнення Ізюмщини від фашистів. Останній населений пункт нашого краю був звільнений 10 вересня 1943 року.

Хоробро воювали ізюмці на фронтах Другої світової війни. Дванадцять ізюмчан удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а А. К. Недбайло удостоєний цього звання двічі. Пам'яті тих, хто воював на ізюмській землі, присвячений величний меморіал слави на горі Крем'янець. Площа меморіалу 7,5 гектарів. На його території знаходиться пам'ятник «Скорботна мати» та могила Невідомого солдата. На центральній алеї, яка веде до меморіалу, встановлена військова техніка періоду Другої світової війни. Вінцем меморіалу є площа Пам'яті. Тут, біля Вічного вогню, проходять найбільш урочисті міські свята. Меморіальний комплекс на горі Крем'янець споруджений у 1985 році до 40-річчя закінченням Другої світової війни.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1985 року місто Ізюм нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Незалежна Україна

30 вересня 2014 року на території тепловозоремонтного заводу невідомими було повалено пам'ятник Леніну[8][9].

Географія

Місто Ізюм знаходиться на березі річки Сіверський Донець в місці впадання в неї річок Мокрий Ізюмець і Сухий Ізюмець, неподалік злиття з річкою Оскіл. До міста прилягають села Кам'янка, Пимонівка, Донецьке, Діброва, Капитолівка, Бабенкове. Через місто пролягають автомобільні дороги М03, Р79 і залізниця, причому в самому місті розташована залізнична станція Ізюм. Місто оточене дуже густими лісами, які чергуються з чисельними височинами, степовими розораними ділянками.

Клімат

Ізюм знаходиться у зоні помірного клімату, котра характеризується теплим літом. Найтепліший місяць липень з середньою температурою 20.6 °C (69 °F). Найхолодніший місяць січень, з середньою температурою -5.6 °С (22 °F).[10]

Клімат Ізюма
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 10 16 22 27 32 35 35 35 31 27 17 13 35
Середній максимум, °C −2 −1 4 14 21 24 26 25 20 12 4 0 12
Середня температура, °C −5 −4 1 9 15 19 20 18 14 7 1 −2 8
Середній мінімум, °C −8 −7 −2 4 9 13 14 12 8 3 −1 −5 3
Абсолютний мінімум, °C −31 −30 −25 −5 −2 3 7 2 −6 −11 −17 −23 −31
Джерело: Weatherbase

Економіка

Транспорт

Ізюмський залізничний вокзал, вигляд з перону
Ізюмський автовокзал.

Місто є одним з найважливіших транспортних центрів Харківщини.

Автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт презентований міським автобусом.

Через місто проходить міжнародна автотраса E40 (в межах України траси міжнародного значення М11, М06 та М03), яка сполучає французьке місто Кале із казахським містом Ріддер, що на кордоні з Китаєм. В межах України траса проходить через такі міста, як Львів, Рівне, Житомир, Київ, Полтава, Харків, Луганськ.

Міська автостанція обслуговує багато міжміських та приміських маршрутів. Прямими міжміськими рейсам Ізюм пов'язаний з Донецьком, Куп'янськом, Лозовою, Харковом. Транзитні маршрути пов'язують місто з Барвінковим, Волгоградом, Дніпром, Довжанськом, Києвом, Костянтинівкою, Краматорськом, Красним Лучом, Краснодоном, Курськом, Лебедином, Луганськом, Полтавою, Ростовом-на-Дону, Слов'янськом, Сніжним, Старим Осколом, Кадіївкою, Сумами, Чистяковим, Трускавцем.

Визначні пам'ятки

Топоніміка

У 2016 році центральна площа міста отримала ім'я Джона Леннона.[11]

Населення

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[12]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 46864 83,57 %
росіяни 7492 13,36 %
вірмени 266 0,47 %
білоруси 235 0,42 %
грузини 56 0,10 %
інші 1162 2,07 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[12]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 41620 74,22 %
російська 13328 23,77 %
вірменська 149 0,27 %
білоруська 40 0,07 %
грузинська 26 0,05 %
інші 912 1,63 %

Відомі люди

Ізюм — батьківщина художника Сергія Івановича Васильківського (18541917), який у картинах поетично оспівав Слобідську Україну. Могила Васильківського — в Молодіжному парку в Харкові.

25 лютого 1921 в Ізюмі народився український поет, дитячий письменник Олександр Іванович Саєнко.

З 1923 по 1926 рік в місті мешкав полковник Армії УНР, начальник канцелярії Генерального штабу УНР Порфирій Андрійович Бучек.

В місті Ізюм навчався в гімназії нарком освіти УРСР Микола Олексійович Скрипник

Наприкінці 19-го століття фауну Ізюмського повіту досліджував відомий ентомолог С. О. Мокржецький.

17 січня 2007 в Ізюмській районній лікарні помер український політик Євген Петрович Кушнарьов[13].

Мікрорайони та інші місцевості

Офіційного поділу в Ізюмі немає, але місцеві мешканці виділяють такі райони міста:

  • Веприцький хутір. Розташований на півдні міста. Приватний сектор, аграрний ліцей № 61.
  • «Нижнє місто». Розташоване поруч з центром міста. Найбільш фешенебельний район. Гімназія № 1 — кузня кадрів для університетів міста Харкова.
  • 1-й мікрорайон. У народі — «ІЗОС» (Ізюмський завод оптичного скла). Найстаріший мікрорайон міста, розташований між ІКПЗ і другим мікрорайоном. Забудований переважно в 1930-60-х роках триповерховими будівлями.
  • 2-й мікрорайон. У народі — «Жовтик». Найбільший мікрорайон Ізюма. Розташований між 1-им мікрорайоном і центральним ринком. Забудований в 1970-90-х роках переважно п'яти- й дев'ятиповерховими будинками.
  • Центр. У народі — «Місто» (центральна частина міста).
  • Пам'ятник (Гончарівка). Це приватний сектор. Де розташовані Сільгосптехніка, Держлісгосп, туберкульозний диспансер.
  • Нафтовик (за назвою Ізюмської нафтогазорозвідувальної експедиції ІНГРЕ). Це приватний сектор, у якому збудована одна п'ятиповерхівка. Тут розташовані Комунгосп, РЕЗ, Пожежна частина, ЗСШ № 6.
  • Поворотка. Район розташований при в'їзді в Ізюм по Харківській трасі, з боку Харкова. Має торговий комплекс, де зупиняються далекобійники.
  • Піски. Великий район, представлений переважно одноповерховою приватною забудовою (є по одній п'яти- та чотириповерхівці).
  • Майдан Революції. Невелика північна частина міста.
  • Островського (Локомотив). На північно-східній частині міста.
  • Залізничний вокзал. Розташований на північному сході міста. Забудований п'яти- і двоповерховими будинками, а також приватним сектором. На території району є Ізюмський тепловозоремотний завод, Залізничний ринок, Ізюмська дистанція колії Південної залізниці та залізничний вокзал, професійно-технічний ліцей № 24 і школа № 12.
  • Бараки. Північний схід від залізничного вокзалу. Представлений переважно приватною забудовою, а також дев'яти- й п'ятиповерховими будинками. На території району розташований Ізюмський хлібозавод.
  • ІОМЗ. Східна частина міста від залізничного вокзалу. Дев'яти- й п'ятиповерхові будинки, а також приватна забудова. У цьому районі розташовані Оптичний ринок, рештки ІОМЗ, Паливний склад.
  • Сонячна. Крайня частина міста, розташована на околиці ІОМЗ. Тут є оптичний інститут.
  • Верхнє селище — приватний сектор вище ІОМЗ. Посередині розташована ЗОШ № 11.
  • Нижнє селище (у народі Гнидівка) — в районі річки Сухий Ізюмець.

Див. також

Примітки

  1. Сайт Головного управління статистики у Харківській області
  2. Озюм // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 260.
  4. https://zpkrai.jimdofree.com/2017/02/15/проблемні-питання-датування-часу-заснування-міст-і-селищ-в-сучасній-українській-історії/
  5. http://elib.shpl.ru/ru/nodes/4746-bagaley-d-i-ocherki-iz-istorii-kolonizatsii-i-byta-stepnoy-okrainy-moskovskogo-gosudarstva-m-1887#mode/inspect/page/535/zoom/5
  6. Кисиленко В. Ю. Коли було засновано місто Ізюм // Слобожанщина. Погляд у минуле — 2021: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Видавець О. О. Євенок, 2021. — С.176-179
  7. Ізюм. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
  8. На Харківщині зруйнували ще одного Леніна. Радіо Свобода. 30.09.2014.
  9. Татьяна Федоркова. В Изюме снесли памятник Ильичу. MediaPort. 30.09.2014. (рос.)
  10. Клімат Ізюма
  11. https://www.mediaport.ua/ulica-coya-i-ploshchad-lennona-v-izyume-kreativyat-s-dekommunizaciey
  12. Розподіл населення за національністю та рідною мовою, Харківська область (осіб) - Регіон, Національність, Рік , Вказали у якості рідної мову. Процитовано 17 липня 2017.
  13. Кушнарьов помер від поранень (BBC)

Джерела та література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.