Каравай Павло Петрович
Павло Петрович Каравай (нар. 12 липня 1921, Смоленськ — пом. 5 лютого 2004, Київ) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945), у роки німецько-радянської війни командир ескадрильї 897-го винищувального авіаційного полку 288-ї винищувальної авіаційної дивізії 17-ї повітряної армії 3-го Українського фронту, капітан.
Павло Петрович Каравай | |
---|---|
| |
Народження |
12 липня 1921 Смоленськ, Смоленська губернія, СРСР |
Смерть |
5 лютого 2004 (82 роки) Київ |
Поховання | Лісове кладовище |
Країна | СРСР |
Приналежність | Радянська армія |
Вид збройних сил | ВПС СРСР |
Рід військ | Винищувальна авіація |
Освіта | Військово-повітряна академія імені Ю. О. Гагаріна |
Роки служби | 1940 — 1973 |
Звання | Полковник авіації |
Війни / битви | Німецько-радянська війна |
Нагороди |
Життєпис
Народився 12 липня 1921 року в Смоленську в родині службовця. У 1939 році закінчив залізничну школу №29, аероклуб. Працював у ньому льотчиком-інструктором.
У 1940 році призваний до лав Червоної Армії. У 1942 році закінчив Сталінградську військову авіаційну школу пілотів. У боях німецько-радянської війни з жовтня 1942 року. Воював на 3-му Українському фронті.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені в повітряних боях з німецько-фашистськими загарбниками капітану Павлу Петровичу Караваю присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 6889).
Всього під час війни здійснив близько 200 бойових вильоти, в 40 повітряних боях збив особисто 10 і в групі 7 літаків супротивника.
Після закінчення війни продовжував службу у Військово-повітряних силах СРСР. У 1956 році закінчив Військово-повітряну академію.
З 1973 року полковник П.П. Каравай - в запасі. Жив у Києві. Помер 5 лютого 2004 року. Похований у Києві на Лісовому кладовищі.
Посилання
- Біографія П.П. Каравая на офіційному сайті Смоленська (рос.)
- Біографія П.П. Каравая на сайті «Красные соколы». (рос.)