Карапчів (Чернівецький район)

Карапчі́в село в Україні, у Чернівецькому районі Чернівецькій області.

село Карапчів
Герб Прапор
Країна  Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Чернівецький район
Рада Карапчівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA73060270020022643
Основні дані
Населення 2092
Поштовий індекс 60420
Телефонний код +380 3734
Географічні дані
Географічні координати 48°05′25″ пн. ш. 25°50′50″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
352 м
Водойми р. Серет
Найближча залізнична станція Карапчів
Місцева влада
Адреса ради 60420, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Карапчів
Карта
Карапчів
Карапчів
Мапа

Географії

Село Карапчів розташоване на півдні Чернівецького району на березі річки Серет.

Історія

Існує кілька версій походження назви села Карапчів. В одній з них розповідається, що коли турки проходили через ці землі, то збудували тут ясла для коней. Турецькою це звучить як «кара». Проте це ж слово з турецької можна і перекласти як чорний злодій, розбійник. Саме тому існує легенда, що місцеві жителі зобачивши мастистих коней турецького війська, любили й собі при нагоді привести такого коника до господи. Тому турки і прозвали так мешканців поселення. За третьою версією в цій місцевості колись простягалися широкі буйні ліси і лише стрічка Серету оповивала їх. Ліси були настільки густими, що річка здавалася дуже темною, майже чорною. Тому й поселення дістало таку назву.

Чи так це, чи не так було, сказати важко. От тільки ліси тут і справді були. У XVIII столітті землі села Карапчів, що раніше належали правителю Теуту, викупила родина Григорча. І на території древніх лісів побудувала маєток і облаштувала прекрасний дендрологічний парк зі ставом, і острівком на ньому. Ліс був розташований біля старої великої торговельної дороги, яка пов'язувала Балтійське море з дунайськими портами, на лівому боці Серету. Існують думки, що тут колись існувала корчма для мандрівників, станція для зміни коней, а також точка контролю та охорони, заснована ще за часів Олександра Доброго.

Родина Григорча відіграла величезну роль в становленні села. Модест Григорча, отримавши середню освіту в Чернівецькій гімназії (1866), а юридичну — в університеті міста Кратз (1871), виявився неперевершеним господарем. Збудував в селі фабрики з виробництва цикорію, дріжджів, обновив винницю (спиртзавод). До того ж, виробництво за нашими мірками у нього було майже безвідходове: виробничими залишками годувалася худоба, яка потім відправлялася на продаж до Відня щойно збудованою залізницею (1886).

Сучасна церква села Карапчів була відбудована 1992 року на місці старої дерев'яної церкви, спорудженої в середині XVIII століття на території парку Григорчів. За церквою знаходилося кладовище (до 1924 року), а поруч, у кутку парку — ще й досі можна побачити фамільний склеп панської родини. Від парку під керівництвом інженера з Відня 1934 року пролягла дорога до лісу, обсаджена з обох сторін липами, привезеними з Австрії. Цю вулицю й нині називають «панською дорогою».

З приходом радянської влади, родина Григорчів покинула дім і евакуювалася закордон. Натомість у стінах білосніжного маєтку, збудованого знаним архітектором, професором Чернівецької крайової промислової школи Еріхом Кольбенгайєром, розмістилася військова частина із сім'ями офіцерів. Садиба стала казармою, а сад — полігоном.

Повернувшись через рік, пан, як то кажуть, мав що бачити: величезна бібліотека розкрадена, сторінки цінних книг використували для розпалу і як туалетний папір, а шкіряні палітурки, оздоблені позолотою — замість мішеней, на мармурових підвіконнях сікли м'ясо, а прямо на паркеті рубали дрова з рідкісних дерев парку. Сьогодні колишній маєток належить Карапчівській спецшколі-інтернат для дітей зі зниженим зором і перебуває в жахливому стані, буквально розвалюючись на очах.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Глибоцького району, село увійшло до складу Чернівецького району[1].

Символіка

Герб

Щит розтятий і перетятий. У першому синьому полі срібний свиток із закрученими верхнім і нижнім краями, на якому червоний сигль “Г” кирилицею з рослинним орнаментом і покладеним на свиток золотим гусячим пером з нахилом у ліву сторону. У другому червоному полі дерев’яна маківка церкви золотом з таким же дахом, увінчана срібним православним хрестом, обпертим на кулю. У третьому синьому полі золота голова корови із срібними рогами. У четвертому червоному полі золотий кужіль у стовп із срібним клубком вовни, з якої витинається срібна нитка, намотуючись на золотий веретенок, встромлений у вовну з нахилом у ліву сторону.

Прапор

Квадратне полотнище поділене вертикально і горизонтально на чотири рівновеликі червоно-сині поля: перше і четверте поля червоні, друге і третє сині. У першому червоному полі біля древка по центру поля жовта восьмикутна у плані маківка церкви з синіми шибками вікна із жовтим дахом, увінчана металевим православним хрестом білого кольору, обпертим на жовту кулю. В інших полях прапора символіка відсутня.

Цікаві факти

В селі знаходиться 6-метровий дерев'яний Пегас. Так мешканці села вирішили увічнити 200-літній дуб, який вже всихав[2].

Відомі особи

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.