Кара-Мурза Володимир Олексійович

Кара-Мурза Володимир Олексійович
рос. Владимир Алексеевич Кара-Мурза
Ім'я при народженні Володимир Олексійович Кара-Мурза
Народився 24 жовтня 1959(1959-10-24)
Москва, СРСР
Помер 28 липня 2019(2019-07-28)[1] (59 років)
Москва, Росія
·тромбоемболія
Поховання Даниловський цвинтар
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналіст, телеведучий, радіоведучий, редактор
Alma mater Історичний факультет МДУd
Знання мов російська
Членство Академія російського телебаченняd, Солідарність і Mukhomoryd[2]
Партія Солідарність
Батько Олексій Сергійович Кара-Мурза[3]
Мати Майя Вольдемарівна Кара-Мурза[3]
Брати, сестри Alexey Kara-Murzad
У шлюбі з Маргарита
Діти Кара-Мурза Володимир Володимирович
Нагороди

Золоте перо Росіїd

IMDb ID 7517008

Володимир Олексійович Кара-Мурза (нар. 24 жовтня 1959, Москва, Російська РФСР — пом. 28 липня 2019, там же[4][5][6]) — російський журналіст, теле — і радіоведучий[7]. Член Академії російського телебачення з 2007 по 2019 рік.

Біографія

Володимир Кара-Мурза народився 24 жовтня 1959 року в Москві. У 1981 році закінчив історичний факультет МДУ за спеціальністю «викладач історії новітнього часу»[8]. На паралельному потоці з ним навчався Олег Добродєєв[9], з яким Кара-Мурза підтримував дружні стосунки з 1976 по 2001 рік[10][11][12].

Брав участь у діяльності арт-групи «Мухомори», був співавтором магнітоальбома «Золотий диск», виступав у ролі кінооператора (техніку групі негласно надавала Катерина Дьоготь)[13][14][15].

З 1982 по 1992 роки займався приватним репетиторством з історії[16][17][18], працював двірником, кочегаром[19].

Телебачення

На телебаченні з 1992 року[20].

У 1992—1993 роках — старший редактор, потім кореспондент щотижневої програми Євгена Кисельова «Підсумки» на РДТРК «Останкіно»[21][22] (нині — «Перший канал»). Робив там матеріали на історичні теми: про Південні Курили та події в Північній Осетії[23]. У вересні 1993 року[24] разом з Кисельовим та іншими журналістами «Підсумків» перейшов до першої в Росії приватної загальнонаціональної телекомпанії НТВ[25], засновану у тому ж році Володимиром Гусинським.

В 1993—1995 роках — кореспондент служби інформації телекомпанії НТВ, робив сюжети для програми «Сьогодні»[26] та «Підсумки»[27]. З 28 квітня 1995[28] по 12 квітня 2001 року — автор і ведучий інформаційно-аналітичної програми «Сьогодні опівночі» на телеканалі НТВ[29][30]. У 1996 році за свою професійну діяльність удостоєний премії Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії»[31]. З березня 2000 по січень 2002 року — автор і ведучий щотижневої історичної програми «Свідок століття», яка спочатку виходила на НТВ[32], а потім — на «ТВ-6»[33].

Під час конфлікту між власником телекомпанії НТВ Гусинським та її основним кредитором компанією «Газпром» у ніч на 14 квітня 2001 року Володимир Кара-Мурза приїхав до редакції телеканалу на 8-му поверсі телецентру «Останкіно», де вступив у жорстку полеміку з представниками «Газпрому»: Добродеєвим, Йорданом і Кулістіковим[34]. Того ж дня разом з групою провідних журналістів НТВ написав заяву про звільнення з каналу і пішов на канал ТНТ, звідки трохи пізніше перейшов до штату телекомпанії Бориса Березовського «ТВ-6»[35].

З квітня 2001 року по січень 2002 року — автор і ведучий інформаційно-аналітичних програм «Сьогодні опівночі на ТНТ», «Гасіть світло»[36] і «Сьогодні на ТВ-6»[37] (з 3 вересня 2001 року назву було змінено на «Грані») на телеканалах ТНТ і «ТВ-6»[38][39]. Останній ефір на «ТВ-6» провів о 23.00 21 січня 2002 року, за годину до відключення мовлення телекомпанії за розпорядженням судових приставів[40]. Після закриття «ТВ-6» разом з іншими журналістами перейшов до штату новоствореної телеканалу ТВС, який у березні 2002 року виграв конкурс на мовлення та 1 червня 2002 року почав мовлення на шостий кнопці". З червня 2002 року по червень 2003 року[41] Володимир Кара-Мурза — ведучий програм «Грані», «Місце друку»[42] і «Гасіть світло» на телеканалі ТВЗ. Останній ефір на ТВС провів 19 червня 2003 року[43]. Телеканал ТВС був відключений від ефіру за розпорядженням Міністерства друку РФ 22 червня 2003 року[44].

З 11 серпня 2003 року[45][46] до літа 2008 року[47] — ведучий інформаційної програми «Зараз в Росії» на телеканалі RTVi.

Двічі з'являвся в передачах загальнодоступних телеканалів як гість: в телегрі «Сто до одного» («Росія», 11 вересня 2004 року, у складі команди «Ехо Москви»)[8] і ток-шоу «Бабин бунт» («РЕН ТВ», 9 листопада 2007 р.). У 2007 році також з'явився в епізодичній ролі ведучого новин у фільмі «День виборів»[48].

З грудня 2011 року по березень 2012 року — ведучий передачі «Головне за тиждень з Володимиром Кара-Мурзою» на Мережевому громадському телебаченні[49].

Радіо

На «Ехо Москви» у липні 2003 року йшла «Репліка Кара-Мурзи»[50], з 2003 по 2007 рік там же — співведучий програми «Ну і деньок»[51], з 2006 по 1 червня 2019 року (до 2013 року — спільно з телеканалом RTVi) виходила щотижнева авторська підсумкова передача «Грані тижня з Володимиром Кара-Мурзою»[52][53].

З 2005 року працював на «Радіо Свобода» з авторським ток-шоу «Грані часу»[54][55] (з 2005 по 2016 рік щодня по буднях, у 2017 році день через день з Муміном Шакіровим, з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року передача виходила двічі на тиждень: у понеділок та четвер)[56]. 29 жовтня 2018 року вийшов останній випуск програми, який провів Володимир Кара-Мурза[57].

Друковані видання

З лютого до червня 2014 2019 року вів колонку про телебачення в газеті «Співрозмовник». За 5 років у виданні вийшло близько 180 нотаток автора[58].

Смерть

В останні роки життя тяжко хворів, переніс кілька інсультів[59]. Помер на 60-му році життя 28 липня 2019 року в Москві «о восьмій ранку, в день своїх іменин», про що повідомив його син Володимир-молодший[60][61]. Причина смерті журналіста — відірвався тромб[62]. Похований 31 липня 2019 року на Даниловському кладовищі поруч з могилою свого батька[63][64].

Громадська позиція

З 2000 року був непримиренним критиком президента Володимира Путіна і взагалі російської влади[8][65]. У 2004 році став одним із засновників опозиційного «Комітету-2008». У тому ж році заявив: «Оскільки я людина з історичною освітою, вважаю, що до 2008 року режим в нинішньому вигляді не зможе проіснувати»[66].

Негативно оцінював факт анексії Криму Росію в березні 2014 року[67][68].

У своїх публікаціях регулярно критикував програми сучасного російського телебачення та їх ведучих[58].

У 2018 році був одним з довірених осіб Григорія Явлінського на президентських виборах[69].

Родина

Батько — Олексій Сергійович Кара-Мурза (1914—1988), історик і фронтовий журналіст, у своїх роботах висвітлював Сталінградську битву. Був головним редактором фахового журналу «Викладання історії в школі»[70].

Мати — Майя Вольдемарівна Кара-Мурза (дів. Бісенікс) (нар. 1934), племінниця латвійського дипломата Георга Бісеніекса, який був звинувачений в підготовці вбивства Сергія Кірова. Внаслідок цього факту вона вважалася дочкою ворога народу і не змогла вступити до жодного з інституті. Познайомилася з Олексієм Сергійовичем у технікумі, в якому той викладав, і стала його другою дружиною[71]. У 2000-ті роки — активіст товариства нащадків жертв політичних репресій товариства «Меморіал»[72].

Бабуся по матері — Лія Канторович, радянська жінка героїня у німецько-радянській війні.

Був одружений двічі[73].

Син від першого шлюбу — громадський діяч, політик і публіцист Володимир Кара-Мурза-молодший. Виховував також доньку другої дружини від її минулих відносин[74].

Примітки
  1. https://www.mk.ru/politics/2019/07/28/skonchalsya-zhurnalist-vladimir-karamurza.html
  2. https://specialradio.ru/1000-albomov/muxomor-zolotoj-disk/
  3. Телекнязь Кара-Мурза. Стрингер. 1 травня 2003.
  4. Vladimir Kara-Murza (2019T01:32). Ушёл из жизни Владимир Алексеевич Кара-Мурза (рос.). @vkaramurza. Процитовано 28 липня 2019.
  5. Умер журналист Владимир Кара-Мурза. // meduza.io (рос.). Meduza. 28 липня 2019. Архів оригіналу за 28 липня 2019. Процитовано 28 липня 2019. «Журналист Владимир Кара-Мурза умер утром 28 июля. Об этом в твиттере сообщил его сын Владимир Кара-Мурза-младший.»
  6. В Москве скончался журналист Кара-Мурза. Росбалт. 28 липня 2019.
  7. Jackson, Patrick (10 квітня 2006). Europe | News fuels Russian internet boom. BBC News. Процитовано 6 лютого 2011.
  8. ВЛАДИМИР КАРА-МУРЗА: «ИХ ВЫБРАСЫВАЮТ, КАК ИСПОЛЬЗОВАННЫЙ ПРЕЗЕРВАТИВ». БелГазета. 7 червня 2004.
  9. Владимир Кара-Мурза: Как гендиректор ВГТРК Олег Добродеев достиг своих высот. Собеседник. 14 листопада 2014.
  10. Владимир Кара-Мурза: «Я не смог победить наших захватчиков». Радіо Свобода. 5 листопада 2016.
  11. Островок гласности в российских СМИ. Los Angeles Times. 20 жовтня 2003.
  12. Владимир Кара-Мурза-ст. (1 грудня 2003). НА ПРИБЛИЖАЮЩИЕСЯ ВЫБОРЫ СМОТРЮ ИРОНИЧЕСКИ. Русский курьер. «Ведущим был мой бывший коллега Эрнест Мацкявичус. Меня потрясло, как он, наверное, стремясь угодить своему непосредственному руководителю, председателю ВГТРК, где-то понаслышке узнав, что у нас с ним испорчены отношения, счел лучшим подарком, причем к собственному же дню рождения, ...затыкать рот моему сыну»
  13. "Политики – мертвые, а я хочу жить". Радіо Свобода. 11 лютого 2016.
  14. БЕЛОЕ ПЯТНО НА АРТЕ РОССИИ. Сначала «Мухоморов» признали искусствоведы в штатском. Новая газета. 12 квітня 2004.
  15. Мухомор – «Золотой диск». Специальное радио. 1 березня 2017.
  16. Леонтьев строгал мебель, а Гордон торговал пиццей!. Комсомольская правда. 13 вересня 2002.
  17. Разборки вокруг НТВ: хищников обезвредят.... Собеседник. 28 вересня 2000.
  18. Владимир КАРА-МУРЗА: НЕ ПОБЕДИЛ, НО УЧАСТВОВАЛ. Литературная газета. 30 травня 2001.
  19. ОТЛУЧЕНИЕ ОТ ЭФИРА. Вчера тебя знали все. Сегодня — ты не в обойме. Что происходит с телеведущими, выпавшими из «ящика». Владимир КАРА-МУРЗА: "Они боятся перечить и не боятся потерять репутацию". Новая газета. 27 травня 2004.
  20. Владимир КАРА-МУРЗА: «ЗА ВЕРСТКОЙ НОВОСТНЫХ ПРОГРАММ СЛЕДИТ ЛУБЯНКА». Новая газета. 27 вересня 2004.
  21. Евгений Киселев: Итого будет... Российская газета. 23 березня 2002.
  22. Евгений Киселёв (27 червня 2006). Госстроев. Газета.ру.
  23. Владимир КАРА-МУРЗА: потомок Чинхгисхана и свидетель века. Антенна-Телесемь. 4 травня 2000.
  24. Пять лет назад был захвачен телеканал НТВ. Радіо Свобода. 14 квітня 2006.
  25. Владимир КАРА-МУРЗА: ПЕРВЫЕ ПРИЗНАКИ ЦЕНЗУРЫ ПОБУДИЛИ ОСНОВАТЬ НТВ. Новая газета. 24 лютого 2005.
  26. Память о дне депортации в Чечне приравнена властями к инакомыслию. Кавказский узел. 23 лютого 2016.
  27. Владимир Кара-Мурза: Опустить Собчак Норкину не удалось. Собеседник. 19 лютого 2015.
  28. КАРА-МУРЗА Владимир Алексеевич, ведущий программы "Сегодня в полночь", автор и ведущий программы "Свидетель века" на телеканале НТВ. Всё о звёздах.
  29. Сегодня, но не в полночь. Новая программа Владимира Кара-Мурзы. Сегодня. 11 березня 2000.
  30. "Сегодня в полночь" - вся неделя как один рабочий день. Вечерняя Москва. Архів оригіналу за 15 липня 2014.
  31. Лауреаты премий Союза журналистов России за 1996-99 годы. Спілка журналістів Росії. Архів оригіналу за 21 листопада 2016. Процитовано 20 листопада 2016.
  32. Ночь с Кара-Мурзой. Труд. 3 березня 2000.
  33. Всё запущено. Всё почти запущено. Известия. 25 квітня 2002.
  34. Кара-Мурза проник в «Останкино» через чёрный ход в чёрных очках. Комсомольская правда. 17 квітня 2001. Архів оригіналу за 10 вересня 2015.
  35. Владимир Кара-Мурза. PolitX.
  36. Куда они все спешат?. Московские новости. 2001.
  37. НОВЫЙ НАРЯД КОРОЛЕВЫ. Труд. 7 червня 2001.
  38. РАДИОАКТИВНОЕ ТЕЛЕВИДЕНИЕ. Семь дней по диагонали. Независимая газета. 9 червня 2001.
  39. Выпуски новостей на ТВ-6 будут называться «Сейчас». NEWSru.com. 23 серпня 2001.
  40. ВОЗВРАТ МОНЕТЫ. МК-Бульвар. 17 червня 2002.
  41. ТВС продолжают хоронить. Независимая газета. 19 червня 2003.
  42. Елена Афанасьева (10 червня 2002). Лето сурка?. Новая газета. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 28 квітня 2019.
  43. ПРОГРАММА ПЕРЕДАЧ НА ВЧЕРА. ГОД БЕЗ ТВС. Новая газета. 24 червня 2004.
  44. Минпечати заменило ТВС на "Спорт" "в интересах зрителей". NEWSru.com. 22 червня 2003.
  45. Шендерович вещает на Израиль. Комсомольская правда. 4 серпня 2003.
  46. ВЕЛИКАЯ СТРАНА НЕ МОЖЕТ ТЕРПЕТЬ СЕРОСТЬ ВЛАСТИ. Новая газета. 14 серпня 2003.
  47. У разбитого эфира. Канал Владимира Гусинского сократил новости и уволил Владимира Кара-Мурзу. Новая газета. 9 червня 2008.
  48. Владимир КараМурза (22 июня 2016). В.Кара-Мурза в роли ведущего, эпизод из х/ф «День выборов» (полная версия). YouTube.
  49. Началось вещание сетевого общественного телевидения СОТВ.РФ. Лениздат.ру. 2 грудня 2011.
  50. Архив программы "Реплика Кара-Мурзы". Эхо Москвы.
  51. Архив выпусков передачи с участием Владимира Кара-Мурзы. Эхо Москвы.
  52. Евгений Киселев будет вести телепрограмму. Комсомольская правда. 7 грудня 2006.
  53. Венедиктов отыграл Кара-Мурзу. Перегруппировка в либеральных СМИ. Новая газета. 16 червня 2008.
  54. Владимир Кара-Мурза: "Слухи о смерти НТВ явно преуменьшены". Ещё раз о телененавидении. Polit.ua. 30 жовтня 2008. Архів оригіналу за 27 листопада 2014.
  55. Владимир Кара-Мурза: "Ельцину заткнули рот перед смертью". Свободная пресса. 21 вересня 2009.
  56. Страница программы Грани времени. Радіо Свобода.
  57. Грузия не выбрала президента: почему?. Радіо Свобода. 29 жовтня 2018.
  58. Авторы. Кара-Мурза-ст. Владимир. Собеседник.
  59. Умер журналист Владимир Кара-Мурза — старший. Радіо Свобода.
  60. Умер журналист Владимир Кара-Мурза. РИА Новости. 28 июля 2019.
  61. Умер Владимир Кара-Мурза. Газета.Ru.
  62. В Москве простились с Владимиром Кара-Мурзой-старшим. РИА Новости. Процитовано 1 серпня 2019.
  63. В Москве простились с Владимиром Кара-Мурзой – старшим. Радіо Свобода. Процитовано 1 серпня 2019.
  64. Владимира Кара-Мурзу похоронили на Даниловском кладбище в Москве. НТВ. Процитовано 1 серпня 2019.
  65. Владимир Кара-Мурза: "Уйду с ТВС последним". Собеседник. 28 травня 2003.
  66. Владимир Кара-Мурза ходит по краю пропасти. Но менять свои убеждения не намерен. Независимая газета. 30 квітня 2004.
  67. Путин как турагент. Радіо Свобода.
  68. Почему был сдан Крым?. Радіо Свобода.
  69. Доверенными лицами кандидата в президенты Григория Явлинского стали журналист Владимир Кара-Мурза и актер Виктор Балабанов. Урал.Ведомости. 13 березня 2018.
  70. Мой первый рубль: Владимир Кара-Мурза, телеведущий. Эхо Москвы. 13 грудня 2000.
  71. ОТЦЫ & ДЕТИ. Московский комсомолец. 26 липня 2001.
  72. Сотрудники: Владимир Кара-Мурза. Радіо Свобода.
  73. Владимир Кара-Мурза: «У меня дверь бронированная, но она все время открыта». Московская жилищная газета «Жилищный ряд».
  74. Владимир КАРА-МУРЗА: потомок Чинхгисхана и свидетель века. Теленеделя. 4 травня 2000.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.