Кара-Тобе

Згідно з археологічним нашаруванням, вчені археологи та історики вважають, що перше поселення на пагорбі Кара-Тобе виникло приблизно в IV столітті до н. е., і саме в цей час вся прибережна смуга Північно-Західного Криму з містом Керкинітидою були доєднані до Херсонеської держави. Попавши під опіку потужного мегаполіса можна було не боятися тривалих набігів кочовиків та спустошення цих земель, з тих часів і розпочався бурхливий розвиток цих місць. Численні поселенці вибирали собі наділи, найбільш родючі землі були розмежовані і почалося їх активне сільськогосподарське освоєння, херсонесці будують десятки нових поселень. Зазвичай це були сільськогосподарські садиби, укріплені поселення, їхні мешканці займалися хліборобством і прибудинкових скотарством. Відтак, головним багатством цієї землі був хліб, який продавали в Херсонес, а вже звідти його переправляли в інші грецькі центри, завдяки цьому, в кінці IV–III століття до нашої ери Північно-Західний Крим став житницею Херсонеської держави[5].

Суттєвих археологічних артефактів та залишків споруд ранньо-грецького поселення на городищі практично не збереглося. Оскільки західні околиці Сак бідні каменем, необхідним для будівництв, в давнину поселенці намагалися занедбані будівлі розбирати на камінь, з якого зводилися нові споруди. Тому лише за нашаруваннями культурних шарів вчені стверджують про ймовірність зародження поселення під «чорним пагорбом».

Наприкінці 1 тисячоліття до нашої ери на території сучасного Криму поруч з греками-поселенцями жили й інші народи (зазвичай кочовики). Найбільш поширеним племенем були скіфи, які вели кочовий спосіб життя. Вони захопили великі території і там розселилися. За свою тисячолітню історію скіфи пройшли різні етапи розвитку і, наприкінці тисячоліття, чимало скіфів перейшло на осілий спосіб життя (чи то внаслідок захоплення родючих і багатих на дичину країв, чи то перейнявши частину звичаїв та устоїв від своїх сусідів). Відтак у III столітті до н. е. на території півострова сформувалася пізньоскіфська держава — Кримська Скіфія, зі столицею в Неаполі Скіфським (лежала в межах сучасного міста Сімферополь). Щоб утвердитися на півострові, скіфи будували фортеці та укріплення і, зміцнівшись, почали воювати з Херсонесом за землі Північно-Західного Криму. Адже ці землі давали головний і прибутковий, в ті часи, продукт — зерно.

Після кількох баталій та набігів, у першій половині II ст. до н. е. скіфи підкорили Північ і Захід півострова (до 110 р. до н. е. скіфи захопили всі володіння Херсонеса: Керкинітиду, Калос-Лімен, садиби на березі Чорного моря, а також почали облогу самого міста). Захопивши родючі ґрунти і садибу біля підніжжя Кара-Тобе, вони заселили її і тут заснувалося скіфське селище, яке мало ще й важливе стратегічне положення. Тут, між озерами Сакським і Сасик, була розвилка стародавніх шляхів. Одна з цих доріг пролягала вздовж західного узбережжя від Керкинітиди до Неаполя Скіфського, а другий шлях — повертав на південь і лежав уздовж узбережжя до Херсонесу. Саме ж городище займало найвищу точку округи, підносячись над берегами і шляхами довкола озер, це давало можливість контролювати ще й морські шляхи — повністю проглядалася вся Каламітська затока.

Ранньоскіфське поселення проіснувало близько 70 років. Не устигнувши його укріпити, скіфи втратили його (і від поселення мало що залишилося, адже камінь використали його наступні господарі). Оскільки втрата родючих земель та колоній не влаштовувала грецький Херсонес, то він шукав союзників у своїй боротьбі зі скіфами.

Черговим набігом скіфам вдалося взяти в облогу Херсонес, і містяни звернулися по допомогу до Понтійського царства, а саме до царя Мітридата VI Евпатора. Понтійці перебували на протилежному березі Чорного моря, на місці сучасної Туреччини, вважалися найбільшою державою пост-античного світу, змагаючись у впливі з самим Римом.

Молодий 22-річний цар посилав на допомогу обложеному Херсонесу свої найкращі війська під командуванням великого полководця античності Діофанта. Про це вдячні городяни поставили пам'ятник у своєму місті, адже полководець тричі рятував Херсонес від скіфів. Знак подяки був з бронзи, а поруч зобразили Діофанта на повен зріст. У почесному декреті перелічили також його добрі вчинки й подвиги на благо Херсонеса. В XIX столітті археологи знайшли кам'яну плиту, на якій був текст декрета. З написаного на цій плиті стало зрозуміло, що Діофант з Херсонеса переправився на другий бік затоки, де на нього було вчинено напад скіфів на чолі зі скіфським царем Палаком. Відбулась битва, в якій переміг Діофант (і це була не остання його перемога над скіфами). На місці звитяги ним було закладено фортецю, яку було названо на честь царя Мітридата VI Евпатора Евпаторій або по-грецьки Евпаторіон. Також цю твердиню згадували у своїх працях давньогрецькі географи Птолемей і Страбон. Ймовірно, в укріпленні перебував греко-понтійський гарнізон, який забезпечував контроль на дорогах.

З закладенням саме фортеці Евпаторій пов'язані дві унікальні знахідки в розкопаному городищі. Перша з них є фрагментом кам'яної стелі з переможним написом, який спорудив загін понтійських військ на чолі з Арістоніком після його перемоги над скіфами. Друга знахідка є подячна присвята богам, яку спорудили моряки Херсонеса на чолі з Теонтімом, ймовірно, після вдалого перебазування понтійського гарнізону з Херсонеса до фортеці. Допоки вона була під владою греків там був розквартирований їхній гарнізон.

Поверненню скіфів до Кара-Тобе передувало велике загострення військового конфлікту понтійців зі скіфами, внаслідок якого, в 63 році до нашої ери, цар Мітридат загинув, будучи обложеним у своєму палаці в Пантікапеї. Втрата командувача знекровила греко-понтійське військо. Щоб уберегти міста-колонії на південному узбережжі, війська виводились з Північно-Західного Криму, а за ними переміщалось до мегаполісів і мирне населення. Тому з середини I століття до нашої ери скіфи знову підпорядковують більшу частину Криму (окрім частини узбережжя з містами-мегаполісами), і Кара-Тобе в тому числі. На місці занедбаної понтійської фортеці скіфи відновлювали своє городище.

Городище Кара-Тобе досягло максимального розквіту в період кінця I ст. до н. е. — початку I ст. н. е. Розселившись на площі до двох гектарів, скіфи розвивали свої господарства та ремесла. Уже вирізнялася центральна частина міста (з невеличким укріпленням), а до неї примикало неукріплене «поселення».

Часи розквіту городища несподівано закінчились близько 20 року н. е. Городище зруйноване внаслідок набігу військ боспорського царя Аспурга (підтвердження несподіваності стали археологічні знахідки в нашаруваннях попелу й руйнувань знайдено багато розбитого посуду, велика кількість побутових предметів, а також наконечники стріл, списів і дротиків).

Зруйнувавши пограничні поселення скіфів, понтійці не мали наміру і людських ресурсів, аби заселити ці місцини. Тож, скіфи-поселенці знову повернулися до свого городища і ще кілька десятиліть розвивали його, але повернення до часів розквіту вже не було — нові виклики часу їх чекали.

У третій чверті I століття нашої ери поновились скіфо-херсонеські зіткнення. Як і 170 років тому, скіфи знову розорили найближчу округу Херсонеса і обложили місто. Херсонесити знову змушені були просити допомоги, цього разу у найпотужнішою сили в Причорномор'ї — у Римській імперії. Правитель найближчої римської провінції Плавтій Сільван з військами висадився в Криму і звільнив Херсонес від облоги. Жителі Кара-Тобе не ризикнули протистояти регулярній римської армії і залишили селище без бою. Римляни зайняли пусте поселення, але довго вони тут не затрималися. Рим ще не був готовий до проведення довготривалої активної політики в Тавриці.

Наприкінці I століття н.е., після відходу римського гарнізону (який тут певний час розміщався), частина скіфів-поселенців повернулася. Вони зайняли невелику площу на вершині пагорба, поселившись в кількох будівлях, недбало складених з розбитих каменів і сирцевих цеглин. Скіфи перебували тут до початку II століття нашої ери, та життя на городищі поволі затухало (через занепад грецьких колоній та торгівлі поміж скіфами й греками). Коли ж скіфське царство ослабло і володарі Неаполя Скіфського вже не мали великого впливу на околиці, в яких правили інші скіфські династії, все важче стало обороняти невеличкі поселення, тож скіфи Кара-Тобе взагалі полишили цю територію (додатковою причиною була ще й зростаюча небезпека набігів кочівників-сарматів[6]).