Карл Бергман (диригент)

У 1827 році він почав навчання у Адольфа Циммермана в Ціттау, а потім навчався у органіста-композитора Адольфа Хессе в Бреслау. З 1842 року він диригував і грав на віолончелі в Бреслау. У 1848 році Бергман залишив Німеччину (за деякими відомостями, через свою участь в революції[5]) і відправився в США як концертмейстер віолончельної групи Оркестру Німеччина (англ. Germania Musical Society), повністю сформованого з німецьких музикантів; пізніше в тому ж році він зайняв місце диригента. Разом з оркестром Бергман влаштувався в Бостоні, звідки колектив постійно відлучався на гастролі всією країною, ведучи при цьому жваву концертну діяльність і в самому місті: так, 2 квітня 1853 року оркестр під керуванням Бергмана вперше в Бостоні виконав Дев'яту симфонію Людвіга ван Бетовена, викликавши захоплені відгуки місцевої критики[6].

У 1854 році Оркестр Німеччина припинив своє існування, і Бергман відправився в Чикаго, але не вжився з місцевими оркестрантами і перебрався в Нью-Йорк, щоб очолити Чоловіче хорове товариство «Аріон» (нім. Männergesangverein Arion), яке складалося з американців німецького походження. Навесні наступного року він отримав можливість замінити хворого Теодора Ейсфельда на подіумі Нью-Йоркського філармонічного оркестру, виконавши увертюру Ріхарда Вагнера до опери «Тангойзер». Наступні десять років Бергман поділяв керівництво оркестром з Ейсфельдом (який вже одужав), а в 1865—1876 очолював його одноосібно. Крім того, Бергман деякий час грав на віолончелі в складі фортепіанного квінтету, піаністом якого був Теодор Томас, незабаром після цього очолив власний оркестр і конкурував з Бергманом настільки вдало, що в 1877 року був запрошений зайняти його місце.