Симфонія № 9 (Бетховен)

Симфо́нія № 9 ор.125 Бетховена, ре мінор, завершена у 1824 році. Складається з 4-х частин:

  1. Allegro ma non troppo, un poco maestoso
  2. Molto vivace
  3. Adagio molto e cantabile
  4. Фінал (має складну структуру), на слова «Оди до радості» (Ode an die Freude) Шиллера.
Симфонія № 9
нім. 9. Sinfonie
італ. Sinfonia n.9[1]
Композитор Людвіг ван Бетховен[1]
Жанр симфонія[1]
Каталог opus 125
Створено 1824[2] (1)
Видано 1826[2]
Тональність ре мінор
Інструментування симфонічний оркестр і хор
Частин 4 movement
Прем'єра
Дата 7 травня 1824[1]
Місце Відень і Theater am Kärntnertord[1]
 Симфонія № 9 у Вікісховищі

Склад оркестру

Симфонія написана для подвійного складу симфонічного оркестру за винятком флейти піколо, контрафаготу, трьох тромбонів та розширеної секції ударних. Четверта частина (фінал) включає також змішаний хор і чотирьох солістів (сопрано, альт, тенор, бас). Тривалість — понад 70 хвилин.

Цікаві факти

Коли Бетховен писав цю симфонію, він повністю залишився без слуху

Дерев'яні духові

Флейта-піколо (лише в четвертій частині)
2 Флейти
2 Гобої
2 Кларнети
2 Фаготи
Контрафагот (лише в четвертій частині)

Мідні духові

4 Валторни
2 Труби
3 Тромбона

Ударні

Литаври
Бас-барабан (лише в четвертій частині)
Трикутник (лише в четвертій частині)
Тарілки (лише в четвертій частині)

Вокальні партії (лише в четвертій частині)

Сопрано (соло)
Альт (соло)
Тенор (соло)
Баритон (соло)
Мішаний хор

Струнні

I і II скрипки
Альти
Віолончелі
Контрабаси

Ця симфонія вважається першим вокально-інструментальним твором в цьому жанрі, тобто першою симфонією, що використовує спів. Тема фіналу симфонії лягла в основу Гімну Європи, що був прийнятий 1972 року і став одним із символів Європи. Рукопис симфонії потрапив до списку UNESCO «Пам'ять світу»[3].

Виконання Дев'ятої симфонії перетворилося на новорічну традицію в Японії. Кількість виконавців сягає 10 000 осіб.

Посилання
  1. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  2. Grove Music Online — ISBN 978-1-56159-263-0 — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026
  3. Ludwig van Beethoven: Symphony no 9, d minor, op. 125 (англ.). unesco.org. Процитовано 19 листопада 2013.
Симфонії Людвіга ван Бетховена
№ 1 До мажор op. 21 | № 2 Ре мажор op. 36 | № 3 Мі-бемоль мажор op. 55 «Героїчна» | № 4 Сі-бемоль мажор op. 60 | № 5 до мінор op. 67
№ 6 Фа мажор op. 68 «Пасторальна» | № 7 Ля мажор op. 92 | № 8 Фа мажор op. 93 | № 9 ре мінор op. 125
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.