Карл Емануїл IV
Карл Емануїл IV (італ. Carlo Emanuele IV di Savoia; 24 травня 1751, Турин — 6 жовтня 1819, Рим) — король Сардинського королівства і герцог Савойський в 1796—1802 роках. Син Віктора Амадея III і Марії Антуанетти Бурбонської.
| Карл Емануїл IV | |
|---|---|
| італ. Carlo Emanuele IV | |
 | |
| Народився |
24 травня 1751[1][2][3] Турин, Сардинське королівство, Італія |
| Помер |
6 жовтня 1819[1][2][3] (68 років) Рим, Папська держава |
| Поховання | |
| Країна | Kingdom of Sardinia (1720-1861)d |
| Діяльність | король |
| Знання мов | французька |
| Титул | Герцог |
| Посада | Список королів Італії |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Савойя |
| Батько | Віктор Амадей III |
| Мати | Марія Антонія Іспанська |
| Брати, сестри | Марія Анна Кароліна Савойська, Марія-Жозефіна Савойська, Марія Тереза Савойська, Princess Maria Carolina of Savoyd, Віктор Емануїл I, Карл Фелікс, Giuseppe Benedetto, Count of Astid, Prince Maurizio, Duke of Montferratd, Amedeus Alexander of Savoyd і Maria Elisabetta Carlotta of Savoyd |
| У шлюбі з | Marie Clotilde of Franced |
.svg.png.webp) | |
Життєпис
У 1773 році Карл Емануїл став наслідним принцом Сардинського королівства і отримав титул князя П'ємонту. Він зійшов на трон в 1796 році після смерті свого батька, в правління якого королівство втратило більшу частину території.
Одружився в Шамбері 6 вересня 1775 року на Клотільді Французької (1759—1802), дочці Людовика Фердинанда, дофіна Франції. Дітей у них не було.
Після смерті дружини, в 1802 році, відрікся від престолу на користь свого брата Віктора Еммануїла I і присвятив себе релігії.
Після смерті у 1807 році кардинала Генріха Бенедикта Стюарта, який жив в Італії, колишній король Карл Емануїл став династично старшим серед нащадків будинку Стюартів, останнім представником якого по чоловічій лінії був кардинал (правителі Савойської династії походили від дочки Карла I Генрієтти). За заповітом особисто з ним знайомого кардинала Стюарта Карл Еммануїл став спадкоємцем якобітських домагань на престоли Англії і Шотландії. Однак ні він, ні хто-небудь з його спадкоємців (лінію яких маргінальні угруповання якобітів продовжують до теперішнього часу підтримувати) ніколи претензій на британський престол не висували.