Марія-Жозефіна Савойська

Марія Джузеппіна Луїджі, як її звали італійською, 1753 року. Вона третя дитина і друга дочка Віктора Амадея III, короля Сардинії, і його дружини королеви Марії Антонії Фернанди Бурбонської, інфанти Іспанської.

Її бабусею і дідусем по батьківській лінії були Карл Еммануїл III король Сардинії і його дружина Поліксена Христина Гессен-Ротенбурзька, донька Ернеста Леопольда, ландграфа Гессен-Ротенбурзького. Бабуся і дідусь по материнській лінії — Філіп V Іспанський і його друга дружина — Єлизавета Фарнезе. Сестра Марії Джузеппіни, Марія-Тереза, вийшла заміж за Шарля де Бурбона, графа де Артуа, майбутнього Карла X короля Франції, дівер Марії Джузеппіни. Також кузиною Марії-Жозефіни була принцеса де Ламбаль, яка брала участь в переговорах про її шлюб.

16 квітня 1771 року Марія-Жозефіна Савойська вийшла заміж за Луї Станісласа Ксав'є де Бурбона, графа Прованського, майбутнього Людовика XVIII.Подружжя не кохали один одного і їх шлюб був бездітним. Обидві вагітності її в 1774 та 1781 роках закінчилися викиднями[3]. У придворних колах свого брата граф Прованський не грав ніякої ролі, а дружина його, жінка хитра і нещира, не мала підтримки членами королівської сім'ї. Не маючи спільного із суспільством, Марія-Жозефіна жила одноосібно в парку Монтрей, де займалася господарством і розводила птахів.

У 1791 році вона втекла з Парижа і знайшла притулок у свого батька в Турині. Граф Прованський, який оголосив себе регентом, жив у Вероні. Після смерті Людовика XVII, єдиного вцілілого сина Людовика XVI й Марії-Антуанетти, у в'язниці в Тампле (16 червня 1795), французький двір у вигнанні оголосив графа Прованського королем Франції під ім'ям Людовіка XVIII. З цього часу для нього почалися поневіряння по Європі.

Марія-Жозефіна, ставши де-юре королевою Франції, продовжувала жити в Турині, де, за звичаєм, вела замкнутий спосіб життя. Вона спілкувалась лише з однієї фрейліною Маргаритою де Гурбільон (англ.) яку Людовик XVIII та його двір недолюблювали. Деякі історики припускають можливі лесбійські стосунки королеви з її фрейліною як першопричину її розбіжності з чоловіком[4]. Вторгнення Наполеона до Італії в 1796 році змусило подруг переїхати до Німеччини, вони оселилися в землі Шлезвіг-Гольштейн.

Бажаючи збільшити блиск свого двору, Людовик XVIII викликав дружину до Митаву (в ті роки місто вже перейшов під владу Російської Імперії), пред'явивши їй вимогу, аби вона не привозила з собою своєї фаворитки. Минуло вісім років відтоді, як подружжя розлучилося.

Коли 3 червня 1799 року королева прибула до Митаву, де Гурбільон також приїхала, але зупинилася в міському передмісті. У Митаві Марія-Жозефіна знову жила відокремлено, відвідуючи, крадькома від чоловіка, свою фаворитку, нудьгувала своїм безгрошів'ям і суворим кліматом Росії, і виявляла бажання виїхати. У березні 1801 року, коли Людовик XVIII отримав з Іспанії грошову допомогу, їй вдалося відправитися на води в Пірмонт. У вересні 1803 року залишившись без засобів до існування, Марія-Жозефіна приїхала до чоловіка у Варшаву, але не знайшла там того комфорту, до якого звикла. В її розпорядженні було всього дві кімнати, а єдиним доступною розвагою виявилися прогулянки по Саксонському саду (англ.) З квітня 1805 року вона знову жила з чоловіком в Митаві, до тих пір, поки в жовтні 1807 роки вони не переїхали до Англії. Спочатку вони жили в Ессексі, а наступного року осіли в замку Хартвелл (англ.)

Королева Марія-Жозефіна померла 1810 року від набряків у замку Хартвелл, але була похована в Кальярському соборі на Сардинії. Там її брат, король Сардинії Карл Фелікс, установив значний пам'ятник на її могилі з написом «sapiens, prudens, pientissima» і «Galliarum Regina», буквально «Королева Галлії», тобто Франції.[5]