Карпентарія
Карпента́рія (англ. Gulf of Carpentaria) — затока Арафурського моря біля північних берегів Австралії, між півостровами Кейп-Йорк і Арнемленд. Площа 328 000 км², довжина 600 км, глибина до 71 м.
| англ. Gulf of Carpentaria названо на честь Пітер де Карпентьє | |
|---|---|
 | |
| 14°00′ пд. ш. 139°00′ сх. д. | |
| Частина від | Арафурське море |
| Море | Арафурське море |
| Прибережні країни |
.svg.png.webp){kind=small} Австралія |
| Регіон | Австралійський Союз |
| Довжина | 600 км |
| Площа | 328 000 км² |
| Максимальна глибина | 71 м |
| Середня глибина | 82 м |
| Вливаються |
|
| Солоність | 34,8‰ |
| Температура | взимку 23—25°C, влітку 29°C |
| Острови | острови Велслі, Ґрут-Айленд та Бікертон |
| ідентифікатори і посилання | |
| GeoNames | 2074837 |
| У проєкті OpenStreetMap | ↑80500 ·R (Австралія) |
  Карпентарія Карпентарія (Австралія) | |
 | |
 Карпентарія у Вікісховищі | |
Середня місячна температура води на поверхні в більшій частині затоки взимку 23—25°C, влітку 29 °C. Солоність 34,8 ‰. Припливи неправильні півдобові, їх величина до 3,2 м. Біля берегів сильні припливно-відпливні течії.
В затоці розташовані острови Веслі, Ґрут-Айленд та Бікертон. В затоку впадає річка Фліндерс.
В затоці можна побачити рідкісне метеорологічне явище — ранкову Ґлорію
Історія
З затоки Карпентарія почалось дослідження європейцями Австралії. Перше достовірне повідомлення про спостереження європейцями австралійської території відноситься до 1606 року, коли експедиція Віллема Янзсона на судні «Дейфкен» досліджувала затоку Карпентарія і висадились на берег на півострові Кейп-Йорк. Через 17 років в 1623 році експедиція Яна Карстенсона та Віллєма ван Колстердта на суднах «Пера» і «Арнем», ідучи від Нової Гвінеї на південь, зайшли в велику затоку, берег якої був досліджений у пошуках придатньої до споживання прісної води. По назві одного з суден свою назву отримав півострів Арнемленд, затока тоді отримала назву Карпентарія на честь Пітера де Карпентьє. Картенс охарактеризував цей плоский та незмінний берег як «Самий безплідний на землі», а його жителів як «самих бідних і жалюгідних людей». У 1802 році англійський мореплавець Метью Фліндерс досліджував східне і північне узбережжя Австралії і провів зйомку затоки.
Географія
Землі, які межують із затокою, як правило, плоскі і низинні. На заході півострова Арнемленд, розташований верхній кінець краю Топ Енд, і Ґрот Ейландт, найбільший острів затоки. Район на південь (півострів Кейп-Йорк, частина Квінсленда) відомий як Земля Заток або просто «заток».
Клімат
Акваторія затоки лежить в субекваторіальному кліматичному поясі[1]. В зимові місяці переважають екваторіальні повітряні маси, в літні — тропічні. Сезонні амплітуди температури повітря незначні. У літньо-осінній період часто формуються тропічні циклони. Загалом зволоження недостатнє, відчувається посушливий вплив великої території суходолу Австралії, що оточує затоку з трьох сторін[2].
Чітко простежуються два сезони. Сухий сезон триває з квітня до близько листопада, і характеризується дуже сухими південно-східними та східними вітрами, породжених міграцією зимових систем високого тиску на південь. Вологий сезон триває з грудня по березень. В ці місяці випадає більшість опадів, і протягом цього періоду, багато низинних районів затоплюються. В затоці формуються тропічні циклони в період між листопадом і квітнем. За сезон затокою проходять, в середньому, три циклони.
У вересні та жовтні в затоці можна побачити таке атмосферне явище, як ранкову ґлорію, яке з'являється в південній частині затоки. Найкраще це явище можна спостерігати в області Беркетаун незабаром після світанку.
Примітки
- Атлас 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
Література
- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 222(рос.)