Каррера Панамерікана

Багато провідних пілотів світу змогли перевірити свою майстерність на трасі довжиною понад 2000 миль (3000 кілометрів).

Carrera в перекладі з іспанської означає «перегони», відповідно Carrera Panamericana перекладається як Панамериканські перегони. Їх організувала влада Мексики для рекламної акції недавно побудованої ділянки магістралі, котра з'єднувала дві сторони країни з півночі на південь. Хоча насправді панамериканської магістралі немає і донині, котра б сполучала обидва континенти, на шляху мов апендикс став 87-кілометровий Дар'єнський розрив із недоторканої сельви на Панамському перешийку.

Але США дотягли мережу автострад («хайвеї») від Аляски до Панами ще в роки Другої світової війни, щоб доставляти вантажі суходолом через небезпеку атак на свої кораблі з боку німецьких підводних човнів.

І тодішній президент Мексики Мігель Алеман Вальдес домовився з США про кредит на будівництво дороги, і до 1950 року побудували понад 21 тисячу кілометрів нових доріг. Її будували французи, тому характер траси схожий на дороги Лазурового берегу Франції, дорога рідко прорізає прибережні гори, а акуратно повторює обриси пагорбів. Частина ж віражів на трасі профільовані.

Довжина траси становить 3 436 кілометрів, що простягається від півночі до південного кордону Мексики, що була довшою у понад два рази від Mille Miglia (Мілле Мілія). Як і остання, вона була створена для проведення перегонів серед спортивних автомобілів. Перегони складалися із 9-ти етапів. Перший етап розпочинався в місті С'юдад-Хуарес проходячи через Чіуауа, Парраль, Дурранго, Леон, Пуебло, Оахака і Окоталь.

Перші перегони стартували 5 травня 1950 року, а кінцевий пункт призначення ― фініш, буд досягнутий через 6 днів ― 10 травня. На перших перегонах до участі допускали лише серійні 5-місні автомобілі — більшість водії вибрали американські Cadillac, Buick, Hudson, Lincoln, Mercury.

Переможець перших перегонів приїхав до фінішу майже на звичайному Oldsmobile 88 ― гонщик Макгріф. Його автомобіль коштував 1900 доларів США, а за перемогу отримав приз в розмірі 17 000$.

Найкращим із європейців був ас дорожніх перегонів П‘єро Таруффі на седані Alfa Romeo 6C 2500, приїхав четвертим, програвши переможцю майже півгодини. Адже на довгих прямих двигун Альфи був заслабкий у порівнянні із американським «дорожніми монстрами».

Наступного 1951 року організатори перегонів відмінили обов'язковість 5 місних автомобілів, таким чином відкривши дорогу європейським дрібносерійним купе з алюмінієвими кузовами. Результат не забарився, італійці зразу ж відігралися на напів-заводських Ferrari 212 Inter із посадковою формулою «2+2», взявши перше і друге місця. Хоча громіздкі Chrysler Saratoga Білла Стерлінга і Mercury 89M Троя Раттмана відстали на 15-20 хвилин.

В 1952 році до участі в перегонах Carrera Panamericana допускалися гоночні одномісні прототипи, для яких виділили спеціальну категорію Sport, а американців відтіснили з їхніми потужними автомобілями назавжди.

На фініші найшвидшими з американців абсолютному заліку були заводські седани Lincoln Capri з 205-сильними V8 та максимальною швидкістю під 200 км/год, зайняли місця із 7 по 10-те. А відставання від лідерів обчислювалося вже годинами.

В 1953 році перегони виграла ще одна італійська марка ― Lancia у спортивній категорії із Фанхіо. І саме з цього моменту перегони стають місце битви заводських команд, заохочені все більш зростаючою швидкістю і як наслідок ризиком.

В 1954 році перемогу в перегонах здобув італієць Умберто Маджліолі на Феррарі. Він показав середню швидкість 222 км/год. Філ Хілл, теж на Феррарі, здобув друге місце.

В 1955 році цей ризик перегонів став завеликим, перегони забрали життя 27 людей. Організатори мусили відреагувати на це, в результаті перегони довелося припинити назавжди. Відео тих подій: