Карронада
Каррона́да, карона́да[1] (англ. carronade) — гладкоствольна коротка гармата, головна «споживачка» металу в XVIII ст. Названа так за Карронським заводом, який був заснований в Шотландії у 1759 р. Ребеком — видатним організатором хімічної, металургійної й вугільної промисловості Британії. Саме на цих заводах вперше і були виготовлені гармати карронада.
Вперше каронади з'явилися спочатку на торгових суднах, а потім і британських військових кораблях в кінці XVIII ст., пізніше були взяті на озброєння і в береговій артилерії. Винахідник цих гармат — шотландець Гаскойн, який багато зробив для розвитку металургії в Україні. Ці гармати за рахунок короткого ствола і зменшеного заряду пороху були значно легші, простіші в обслуговуванні і, відповідно дешевші, за традиційні гармати. Недоліком карронад у порівнянні з довгоствольними гарматами була нижча дальність стрільби, яка, втім компенсувалася вищою швидкістю перезаряджання. Крім того, за рахунок меншої ваги на кораблі могли встановлюватися карронади великого калібру, вогонь яких на близьких дистанціях був досить ефективним.
Хоча деякі кораблі повністю або переважно озброювалися карронадами, вони були вразливі проти противника, якщо той мав змогу зберігати у бою дистанцію поза зоною їх ефективного ураження, водночас тримаючись радіусі дії власних довгоствольних гармат. Власне збільшення дальності і ефективності морської артилерії призвело до виходу цих гармат з вжитку у 1850-х. Водночас на той час застарілі карронади використовувались під час Громадянської війни у США у 1860-х. Останній випадок використання карронад було зафіксовано під час Першої англо-бурської війни 1880—1881.
Конструкція
Примітки
- Згідно з правилами чинного українського правопису приголосні у запозичених загальних назвах не подвоюються. Але оскільки найменування цього типу гармат походить від власної назви заводу (названого за річкою Каррон), припустимо писати подвійне «р»
Література
- Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.