Джон Ребак

Джон Ребак з Кіннейла (1718 — 17 липня 1794) — англійський винахідник і промисловець, який відіграв важливу роль у промисловій революції і відомий розвитком промислового виробництва сірчаної кислоти. З 1764 — член Лондонського королівського товариства.

Джон Ребак
Народився 1718[1][2][…]
Шеффілд, Велика Британія
Помер 17 липня 1794(1794-07-17)[2]
Бонесс, Bo'nessd, West Lothiand, Шотландія, Королівство Велика Британія
Країна  Королівство Велика Британія
Діяльність винахідник, хімік, лікар, бізнесмен
Alma mater Единбурзький університет
Членство Лондонське королівське товариство
Нагороди

З життєпису

Джон Ребак народився в Шеффілді, де його батько, також Джон Ребак, мав процвітаючий виробничий бізнес.

Після відвідування Шеффілдської гімназії та академії доктора Філіпа Додріджа в Нортгемптоні. Ребак вивчав медицину в Единбурзі, де він захопився хімією. Він закінчив ступінь доктора медицини в Лейденський університет у 1742 році. Ребак розпочав медичну практику в Бірмінгемі, але багато часу присвятив хімії, особливо її практичному застосуванню. Серед найважливіших його ранніх досягнень у цій галузі було введення в 1746 р. свинцевих конденсаційних камер для виробництва сірчаної кислоти.[3][4] Разом із Самуелем Гарбеттом у 1749 році він побудував фабрику в Престонпанс, у Шотландії, для виробництва кислоти, і протягом кількох років вони користувалися монополією.

Далі Рубак зайнявся виробництвом заліза і в 1759 р. заснував Карронський металургійний завод — металургійний завод у Карроні Стерлінгшир з Гарбеттом та іншими партнерами (Ебенезер Робук, Томас Рубак, Вільям Каделл та ін).[5] Там він вніс різні вдосконалення у способи виробництва, включаючи перетворення (запатентовано в 1762 р.) чавуну в ковке залізо «дією порожнистого вугілля», що викликається потужним штучним вибухом. Ебенезер загинув у 1771 р. у аварії: під час перегляду робіт величезний шматок заліза впав на нього.[6] Ебенезер активно сприяв успіху металургійного заводу, і після його смерті якість продукції заводу знизилася.

Ребак також орендував шахту у Бонесс для постачання вугілля на Карронський металургійний завод, але, опускаючись до нових пластів, він зіткнувся з такою кількістю води, що це створило проблеми. Для її відкачки застосовували двигун Джеймса Ватта, Ребак зв'язався з його винахідником. В обмін на дві третини частки винаходу він допоміг Ватту вдосконалити його деталі, сплативши борги Ватту та надавши йому місце для роботи.[7] The workplace became known as James Watt's Cottage and was built in a secluded area of Kinneil House as Roebuck was worried about industrial espionage.[8]

Проблеми Ребака на заводі Карронському заводі і у вугільній галузі, посилені невдачею спроби виробництва лугу, призвели його до фінансових труднощів, і він був змушений продати свою частку в двигуні Ватта Метью Боултон натомість за анулювання боргу в 1200 фунтів стерлінгів. Згодом Робуку довелося відмовитись від зацікавленості роботами Бонесса, він продовжував керувати ними та проживати в сусідньому Кіннейл-Хаус, де займався сільським господарством у значних масштабах.

Джон Ребак помер у 1794 р. і був похований на подвір'ї Кариден біля церкви Бонесса.

Джерела

Примітки

  1. Swartz A. Open Library — 2007.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Derry, Thomas Kingston; Williams, Trevor I. (1993). A Short History of Technology: From the Earliest Times to A.D. 1900. New York: Dover.
  4. Kiefer, David M. (2001). Sulfuric Acid: Pumping Up the Volume. American Chemical Society. Процитовано 21 квітня 2008.
  5. Famous Men and Carron Works: VII John Roebuck, M.D. Falkirk: Carron Company. 1931. с. 5.
  6. The Scots Magazine, vol. xxxiii, p. 558.
  7. Smiles, Samuel (1878). Lives of the engineers : the steam-engine : Boulton and Watt.. London: John Murray, Albemarle Street. с. 90–94.
  8. Carnegie, Andrew. James Watt (Famous Scots Series). Edinburgh: Oliphant Anderson and Ferrier. с. 48–51.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.