Карійці

За Геродотом, карійці вважали себе споконвічними жителями Карії, хоча він наводить іншу історію про острівне походження карійців:

«Карійці прийшли на материк з островів. У глибоку давнину вони були підвладні Міносу, називалися лелегами і жили на островах. Втім, лелеги, за переказами, наскільки можна проникнути вглиб століть, не платили Міносу ніякої данини. Вони зобов'язані були лише постачати на вимогу веслярів для його кораблів. Оскільки Мінос підкорив багато земель і вів переможні війни, то й народ карійців разом з Міносом в ті часи був наймогутнішим народом на світі… Потім, через багато часу, карійців вигнали з їх островів дорійці й іонійці [грецькі племена], і таким-то чином вони переселилися на материк. Так-то розповідають про карійців критяни. Самі ж карійці, втім, не згодні з ними: вони вважають себе споконвічними жителями материка, стверджуючи, що завжди носили те ж ім'я, що й тепер.»[1]

Страбон, хоча і зауважує, що існують інші історії, дотримується острівної версії походження карійців, при цьому повідомляє, що карійці при переселенні витіснили лелегів і пеласгів з місць їх проживання[2]. В Іліаді карійці, лелеги та пеласги перераховуються Гомером окремо як союзники троянців:

«Настес вів розмовляючих говіркою варварських карів, Які Мілет займали, і Фірів лісисту гору, І Меандру потік, і Міка вершини круті»[3]

Тобто під час Троянської війни (XIII / XII століття до н. е.) карійці вже мешкали в Малої Азії. Афіней[4] цитує письменника Філіпа з Феангела, який сказав, що «карійці з давніх часів і по нинішній день використовують лелегів як рабів». Ще за Страбона в Мілеті і всій Карії зберігалися склепи і будівлі лелегів, народу, відмінного від карійців.

За острівне походження карійців свідчить також наступний факт, викладений Фукідідом[5]. Коли афіняни за наказом Пісістрата очищували священний острів Делос від поховань, то майже половина останків належала карійцям, яких визнали за зброєю та іншим ознакаи, відповідним карійцям з Карії. Фукідід приводить версію, що не греки прогнали карійців з островів Егейського моря, а цар Мінос через те, що ті були піратами[6].

За грецькими переказами, у II тисячолітті до н. е. карійці населяли також Кікладські острови, але змушені булі їх залишити під тиском критян (за версією Фукідіда[7].) або ж греків (за версією Геродота[8]). З іншого боку, ахейські переселенці, що облаштувалися на східному узбережжі Егейського моря за мікенської доби, з часом були карійцями асимільовані.

Вперше згадані у хеттських написах XIII ст. до н. е., Гомер називає карійців серед союзників троянців[9] Принаймні з X ст. до н. е. карійці були відомі також як вправні мореплавці, пірати і найманці в військових загонах близькосхідних володарів[10] В останній якості вони згадуються і в Старому Заповіті[11].

У X ст. до н. е. карійців в Анатолії знову потіснили греки — цього разу іонійці. Після численних збройних конфліктів, останнім з яких була Мелійська війна (730 р. до н. е.), обом народностям таки вдалося знайти спосіб співіснування — греки закріпилися на узбережжі, карійці місцями трохи відступили вглиб Анатолії. Щоправда надалі асиміляція йшла вже з грецького боку. Карійська знать еллінізувалася вже до IV ст. до н. е., хоча й зберігала політичну самостійність і вірність традиційним культам. Після завоювань Александра Македонського карійці остаточно розчинилися у масі новоспечених анатолійських греків. Завдяки цьому навіть один з елінізованих карійців Меланком в часи Римської імперії брав участь в Олімпійських іграх.

• Карія
• Догрецький субстрат
• Кікладська цивілізація

• Гиндин Л. А., Язык древнейшего населения Юга Балканского полуострова, М., 1967;
• Молчанов А. А. Таинственные письмена первых европейцев. М. 1980.
• Deimling К. W., Die Leleger, Lpz., 1862.