Керецьки

Керецьки - один з найдавніших населених пунктів Закарпаття. В архівних документах Керецьки вперше згадуються як Kerechkey в 1389 році, коли воно разом з іншими селами Приборжавської долини було подароване угорським королем Ласло V Мукачівському замку. У 1463 році село одержав феодал Амбруш Долгаї.

Пам'ятник односельчанам загиблим у Великій Вітчизняній Війні

Під час визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца ІІ Ракоці жителі Керецьок теж вели боротьбу проти габсбурзького панування. Дьєрдь Долгаї, власник земель у басейні річки Боржави, був призначений Ференцом ІІ Ракоці ішпаном Мараморощини та головним управляючим Хустського замку. За це маєтки Довгая в 1708 році були конфісковані урядом Габсбургів, і село Керецьки перейшло у власність держави. У 1728 році його передали графу Шенборну.

В 1910 році населення села становило 2505 осіб, з них 2222 Русини, 242 німці, 206 євреїв та 34 угорця. За віросповіданням 2249 були грекокатоликами і 40 католиками.

1930 році в Керецьках більше половини орної землі належало баронесі Загер

У 30-х роках ХХ ст. у Керецьках було три церкви: греко-католицька, православна і єврейська синагога (бужня).

Зерно мололи у двох водяних млинах: один належав єврею Бюмину на Старомлинській вулиці, а другий був у центрі села – громадський. Млин був три- або чотирикамерним: сіни, кімната для мельника, приміщення для механізму і для видавлювання олії. Біля громадського млина було і валило для обробки вовняних тканин, здебільшого гунь. В урочищі Лаврів була ступа – сукновальня, у якій збивали виткане сукно, з якого потім кроїли «уйоші» і холошні. У 1940–1941 роках угорська влада проклала вузькоколійну залізницю (штреку) від села Кушниця, через Керецьки, у село Березники. У Березниках були прокладені чотири гілки в урочищах Андріча, Боржава, Головчин, Дулятин. Усі вони під полонинським хребтом Боржава, звідси вивозили ліс, в основному бук, у Кушницю, де був лісопильний завод, і далі в Угорщину. Угорська влада побудувала дерев’яні лотоки (плавачку) від урочища Борсучини до транспортної дороги довжиною 5 км, по яких сплавляли ліс. Люди возами і саньми возили ліс і заробляли гроші. Саме за часів Угорщини в Керецьках відкрили хлібопекарню.

Церква св. Миколи Чудотворця. 1847.

У 1801 р. згадують дерев’яну церкву в доброму стані.

Теперішня мурована церква є типовою базилічною спорудою з бароковою вежею. Храм збудовано італійськими майстрами. Висота вежі – 30 м. У вежі були три малі дзвони (в Першу світову війну найбільший дзвін переплавили на зброю).

У 1908 р. виставили на продаж старий іконостас. У 1945 р. православні вірники на чолі із священиком В. Опіярі зайшли до церкви і вона стала православною, а наприкінці 1940-х років сюди перенесли два великі дзвони з колишньої православної церкви.

Церква складається з нави, вівтаря, ризниці і пригінка. Триярусний іконостас вирізьблено з липи в 1880-х роках. У 1983 році проведено ремонт храму, зовні споруду поштукатурено мармуровою дрібкою. Можливо, тоді храм посвячено св. Петру і Павлу. У 1988 р. художник Василь Якубець розмалював інтер’єр церкви. Саме у цій церкві у травні 1867 року вінчалися батьки Августина Волошина – отець Іван та Емілія Зомборі.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3949 осіб, з яких 1831 чоловік та 2118 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 4289 осіб.[2]

• Єпископ Васильківський, вікарій Київської єпархії Лаврентій (Мигович Михайло Михайлович)

- У 30-х роках ХХ ст. у Керецьках було три церкви: греко-католицька, православна і єврейська синагога (бужня).

- храм св. Миколи Чудотворця. 1847

- В урочищі Лаврів була ступа – сукновальня, у якій збивали виткане сукно, з якого потім кроїли «уйоші» і холошні.

• Боржавська вузькоколійна залізниця

• Керецьки — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
• Керецьківська сільська рада