Кибальчич Надія Костянтинівна
| Кибальчич Надія Костянтинівна | ||||
|---|---|---|---|---|
 Надія Кибальчич | ||||
| Народилася |
26 квітня 1878 Ясногород | |||
| Померла | 19 вересня 1914 (36 років) | |||
| Діяльність | письменниця | |||
|
| ||||
Наді́я Костянти́нівна Киба́льчич (за чоловіком Козловська, псевдоніми і криптоніми: Надія К., Н. К., Н. Максименко; *26 квітня 1878, с. Ясногород на Житомирщині — †19 вересня 1914, за іншими даними — осінь 1916) — українська письменниця. Донька Надії Кибальчич.
Життєпис
Народилася в родині дрібних дворян, мати, Кибальчич Надія Матвіївна, — українська письменниця. Хрещеною матір'ю була Ганна Барвінок. У дитинстві жила на Полтавщині у діда М. Т. Симонова (М. Номиса) — відомого українського етнографа й фольклориста. Закінчила Лубенську гімназію.
Проти волі матері 16-річною Надія Кибальчич вийшла заміж за лікаря Козловського. Через хворобу чоловіка (сухоти) подружжя п'ять років мешкало в Італії та Австрії, після повернення з-за кордону жили на Київщині (Трипілля).
З першими творами виступила 1898 р. Писала вірші, оповідання, які друкувалися в різних альманахах. Під час революції 1905–1907 рр. була ув'язнена у херсонську тюрму.
1913 року вийшла друком її збірка «Поезії».
1914 року випущені прозові твори — «Пропащі сестри», «Злочинець», «Останні».
Перекладала з італійської, французької, німецької літератур, писала оповідання для дітей («Спогади кота Сивка», «Малий Ніно»). Авторка «Споминів про Б. Грінченка». Дружила і листувалася з Лесею Українкою та Іваном Франком.
Смерть чоловіка стала причиною її самогубства, похована у селі Трипілля — нині Обухівського району Київської області.
Посилання
- Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1990. — Т. 2: Д-К. — С. 436–456.
- Kybalchych, Nadiia — книги Н. Кибальчич в Інтернет-архіві
- Експерт — Цей день в історії — події та люди. 8 травня
- Кибальчич Надія Костянтинівна
- Капельгородський П. На Лубенському літературному гробовищі// Життя і Революція 1928, № 10, С.119-129