Кириківський цукровий завод

Наприкінці XIX століття до села Кириківка Кіриківської волості Охтирського повіту Харківської губернії Російської імперії було прокладено вузькоколійну залізницю, у 1895 році по ній почався рух, що сприяло економічному розвитку селища[1].

У 1913 році цукрозаводчик П. І. Харитоненко купив Янківський цукровий завод, що знаходився в сусідньому селі Янківка, і прийняв рішення перенести його ближче до залізничної станції - в село Кириківку. Після переміщення заводу на нове місце підприємство зберегло колишню назву - Янківський цукровий завод[1][2].

Наприкінці 1917 року в селі було встановлено Радянську владу, а в січні 1918 року цукровий завод був націоналізований. У середині березня 1918 року вздовж залізниці Кириківка - Богодухів почалися бої між РСЧА і наступаючими німецькими військами, що на початку квітня 1918 року окупували село і почали вилучати та вивозити продовольство (у тому числі цукор) до Німеччини. Німецькі війська залишалися тут до листопада 1918, надалі до грудня 1919 село знаходилося в зоні бойових дій громадянської війни. 4 грудня 1919 частини 3-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії РСЧА вибили з Кириковки частини ВРЮР і Радянська влада була відновлена[1].

У червні 1920 року на Янківському цукровому заводі було створено заводський комітет, під керівництвом якого цього року підприємство було відновлено і відновило роботу. У цей час розпочалася ліквідація неграмотності серед робітників, і з 1923 року розпочалося підвищення їх кваліфікації. Надалі для підвищення освітньо-культурного рівня та організації дозвілля було відкрито заводський клуб[1]. В особняку керуючого заводом було відкрито школу[2].

У 1924 році підприємство отримало нову назву – Цукровий завод імені газети «Правда». У цей час чисельність робітників становила 300 осіб, за заводом було закріплено 6413 гектарів землі під посадки цукрових буряків (крім того, буряк закуповувався у місцевих жителів). У травні 1925 заводська профспілкова організація налічувала вже 603 чоловік, а завод відновив довоєнний обсяг виробництва[1].

У ході індустріалізації СРСР в 1928 завод був розширений (до його складу були включені два нових відділення), в 1931 була завершена його реконструкція, в ході якої трудомісткі виробничі процеси були механізовані, впроваджені нові технології і до заводу проклали залізничну гілку[1].

26 лютого 1932 року розпочався випуск заводської багатотиражної газети[1].

У 1935 році у стахановському русі брали участь понад 50 робітників заводу (понад 10 з яких були комуністами), при цьому апаратник Б. Баклан зумів обслуговувати чотири апарати замість двох. В результаті, в 1935 завод достроково виконав річний план виробництва і додатково зробив ще 64 тис. центнерів цукру понад план[1].

Після початку Великої Вітчизняної війни у зв'язку з наближенням лінії фронту обладнання заводу було евакуйовано до Башкирської АРСР (там розпочав роботу Правдинський цукровий завод), а село Кириківка 17 жовтня 1941 року було окуповане німецькими військами[1].

8 вересня 1943 року частини 147-ї стрілецької дивізії РСЧА звільнили село і почалося відновлення напівзруйнованого цукрового заводу (загальний збиток, заподіяний підприємству під час бойових дій та німецької окупації становив 6,8 млн. рублів)[1].

В 1945 завод був повністю відновлений, в 1948 перевищив довоєнний обсяг виробництва цукру, а в 1949 виконав річний план виробництва цукру з випередженням на шість днів і отримав третю премію за результатами всесоюзного змагання підприємств цукрової промисловості [1] .

У 1967 році завод за власні кошти побудував нову селищну школу, а в старій будівлі школи відкрили дитячий садок[2].

В цілому, за радянських часів цукровий завод був найбільшим підприємством селища[1][3][4] і всього Великописарівського району[5], на його балансі знаходилися об'єкти соціальної інфраструктури[2].

Після проголошення незалежності України завод перейшов у володіння Державного комітету харчової промисловості України.

У 1993 році на складі готової продукції заводу сталася пожежа, яка тривала більше місяця і завдала підприємству великих збитків. Також було знищено понад 5 тис. тонн складованого цукру. У ході розслідування було встановлено, що це був умисний підпал[5].

У липні 1995 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про приватизацію цукрового заводу[6].

1 листопада 1995 року зник безвісти за невстановлених обставин директор А. М. Тарасівець, який вийшов із будівлі заводу після закінчення робочого дня[5]. Надалі, державне підприємство було перетворено на відкрите акціонерне товариство .

У листопаді 2001 року господарський суд Сумської області розпочав справу про банкрутство заводу [7] .

Після банкрутства підприємство отримало нове найменування – Кириківський цукровий завод . У 2004 році його власником стала фірма ТОВ «Кристал Інвест», за якої завод працював один сезон протягом 20 днів і переробив 24 тисячі тонн буряків. Потім виробництво було зупинено, після чого майже все обладнання, два тепловози та 1,5 кілометри залізничної колії були демонтовані та здані на металобрухт. Після того як у тому ж 2004 «Кристал Інвест» збанкрутував і припинив існування, завод ще кілька разів переходив з одних рук в інші[2].

У 2006 році ТОВ Кириківський цукровий завод був частково відновлений[2].

Економічна криза і вступ України до СОТ, що почалася в 2008 році, ускладнили становище підприємств цукрової промисловості. У сезон цукроваріння 2007/2008 року Кириківський цукровий завод пропрацював лише три дні і виробив лише 58 тонн цукру[8].