Кирилізація китайської мови

Традиційна російська транскрипція бере свій початок від наробок архімандрита Іакінфа (в миру Микити Бічуріна), котрий з 1807 по 1821 рік очолював Духовну місію в Пекіні, а в 1828 році отримав доручення укласти граматику китайської для Училища китайської мови в Кяхті. Згодом систему доопрацював архімандрит Палладій (у миру Петро Кафаров).

Особливістю системи Палладія є використання йотованих літер для дифтонгів (у Бічуріна — иа), відсутність приставних літер на початку складу (у Бічуріна — ву).

Опозиція китайських велярних і альвеолярних голосних передана в системі через -нь/-н: ban — бань, bang — бан.

Опозиція китайських придихових і непридихових приголосних передана через опозицію дзвінких і глухих, однак із використанням нестандартних диграфів: цз, чж — zhan — чжань, ji — цзи.

Українська академічна транскрипція китайської мови схожа на систему Палладія, але відрізняється у наступних позиціях:

1. Китайський приголосний g транскрибується як українське ґ, а не г.^{[значущість факту?]}
2. Китайське yi передається літерою ї.
3. Китайське i після приголосного транскрибується як українське и у складах ci, chi, ri, shi, si, zhi, zi і як і в інших випадках.^{[значущість факту?]}
4. Апостроф може вживатися як складорозділювальний засіб. Наприклад, якщо при транскрипції двох сусідніх складів одного слова останній закінчується на -н, а наступний починається на голосну, то на стику ставиться апостроф: 长安 Чан'ань, 朋友 пен'ю (у російській мові — твердий знак).^{[значущість факту?]}
5. Уведені в український контекст китайські імена та прізвища варто відмінювати за нормами української мови: жіночі прізвища залишати без змін, а чоловічі — відмінювати. (На відміну від російської системи, у якій традиційно відмінюються лише імена, але не прізвища.)

Українська китайська транскрипція Кірносової-Цісар (УКТ) розроблена насамперед для носіїв української мови і не призначена для вивчення китайської мови. Система створена на фонологічних засадах і адаптована до артикуляційної бази українських мовців.

Опозицію китайських аспірованих і неаспірованих приголосних у цій УКТ, як і в інших системах, передано опозицією дзвінких і глухих приголосних. Проте, на відміну від академічної української транскрипції, у системі Кірносової-Цісар використовують традиційні українські диграфи дж і дз.

Водночас у питанні передачі носових голосних ця УКТ теж продовжує традицію, закладену російською транскрипцією Палладія: опозиція альвеолярної і велярної назалізації передається опозицією м'якості-твердості приголосного Н (н-нь). Таке рішення зумовлене тим, що в українській мові відсутня фонема ng, і відповідно немає пари-опозиції n-ng. Українською фонетикою також обумовлений запис як -он назалізованого О у складах типу -ong, чому в системі Палладія відповідає -ун (tong, hong — рос. тун, хун — укр. тон, хон).

Задля збереження структури китайського складу, зокрема для розрізнення звуків повного і неповного творення, і також через нехарактерність для української мови дифтонгів і трифтонгів, звуки i та u передають як І (И) та У, лише коли вони несуть тон. Запис нескладотворного u як В запобігає утворенню нових складів у запозиченому слові. На додаток, оскільки в українській мові існує явище протези, ініціаль yi- та склад wu транскрибують як ї- та ву.

Для розмежування складів складних китайських слів використовують апостроф. Апостроф пишуть,

• Якщо фіналь першого складу закінчується на -н, а ініціаль наступного починається на а- (наприклад, Чан'ан);
• Якщо фіналь першого складу закінчується на -н, а ініціаль наступного починається на йотовану (наприклад, Сін'ї);
• Якщо фіналь першого складу закінчується на -ов, а ініціаль наступного починається на йотовану (наприклад, Хов'ю).

Китайські запозичення за можливості відмінювані.

Самостійна болгарська система транслітерації китайської була розроблена в 1990-ті роки. В її основі доробок китаєзнавців С. Катерової, Чжан Суньфена і С. Гогової.

У системі опозиція китайських придихових і непридихових приголосних відтворена опозицією глухих і дзвінких (ч-дж, ц-дз). Разом із тим система ігнорує опозицію велярних і альвеолярних голосних (man — ман, mang — ман), що створює велику кількість омонімів.

Автори системи значною мірою орієнтувались на принципи фонетичної транскрипції, а не фонологічної, що видно з таких рішень: йотований альвеолярний назальний А (ian) переданий як йен, -ong — як -ун. Також автори непослідовно відтворюють трифтонги: йотований огублений О після приголосної вони транслітерують із піньїню (liu — лиу), а йотований огублений Е передають фонологічним шляхом (cui — цуей).

Існує альтернативний варіант системи, доопрацьований сходознавцем А. Алексієвим. В альтернативному варіанті опозиція велярних і альвеолярних передана через -н/-нг, а йотоване О передається через йо-/-ьо-.

Самостійна сербська система транслітерації китайської була розроблена Інститутом Конфуція у 2000-ні роки.

Автори системи значною мірою орієнтувались на принципи фонетичної транскрипції, а не фонологічної, що видно з таких рішень: йотований альвеолярний назальний А (ian) переданий як јен, -ong — як -унг. Однак фонематичний принцип було враховано при передачі трифтонгів: chui — чуеј, chun — чуен.

Опозицію альвеолярний-велярний у системі передано за зразком піньїню — через -н/-нг: an — ан, ang — анг.

Через особливий склад кириличних алфавітів південно-західних слов'ян у самобутній спосіб передані африкати. Зокрема піньїнева J передана літерою Ђ (джь), ZH — літерою Џ (дж).

На відміну від системи Палладія, як у піньїні, на початку складів використовуються приставні приголосні: yi — ји, wu — ву. З'являється йотація у середині складу після приголосних, що не можуть бути пом'якшені: mian — мјен тощо.