Киричок Петро Максимович

Петро́ Макси́мович Киричо́к (нар. 7 липня 1921(19210707) — 6 січня 2014) — український вчений-літературознавець, доктор філологічних наук (1988), професор (1992). За часів радянського союзу прізвище на російській мові Киричек Петр Максимович.

Киричок Петро Максимович
Народився 7 липня 1921(1921-07-07)
Червоне, Широківський район, Україна
Помер 6 січня 2014(2014-01-06) (92 роки)
Сімферополь
Країна  СРСР,  Україна
Діяльність мовознавець
Alma mater Криворізький державний педагогічний інститут
Галузь літературознавство
Заклад Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського
Звання професор
Ступінь доктор філологічних наук
Нагороди орден Червоної Зірки, медалі «За оборону Ленінграда», «За оборону Києва», «За взяття Кенігсберга» та інші

Біографія

Народився 7 липня 1921 року в селі Червоне Широківського району Дніпропетровської області. Учасник бойових дій Другої світової війні з 1941 по 1945 рр. Обороняв Київ. Учасник оборони Ленінграду, рукопашних сутичок на Пулковських висотах та на Нєвському п'ятачку. Штурмував Кенігсберг де і закінчив війну. Мав три поранення, контузію.

У 1950 році закінчив філологічний факультет Криворізького державного педагогічного інституту, у 1953 році — аспірантуру при Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова.

Викладацьку діяльність розпочав у 1953—1955 рр. завідувачем кафедри української літератури, деканом філологічного факультету Криворізького державного педагогічного інституту. З 1955 р. по 1976 р. працював завідувачем кафедри української літератури Сімферопольського державного університету імені М. В. Фрунзе.

З 1976 року — доцент, доктор філологічних наук, професор кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.

Наукова діяльність

У 1954 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Соціальні драми М. Л. Кропивницького», у 1988 році — докторську дисертацію на тему: «Українська драматургія 60-х — поч. 80-х р.р. XIX ст. Проблема художньої майстерності у зв'язку з творчою практикою письменників».

У 1955 році присвоєно вчене звання доцента, у 1992 році — професора.

Опублікував близько 200 наукових і методичних праць, найважливішими серед яких є:

  • Марко Кропивницький: Крит.-біогр. нарис. Сф., 1961;
  • Марко Кропивницький: Життя і творчість. К., 1968;
  • Марко Кропивницький літературний портрет (1985)
  • «Слово Шевченка на полі бою» (2001)
  • С. В. Руданський — поет, лікар, громадський діяч. Сф., 2002;
  • Марко Кропивницький в Криму. Сф., 2002;
  • «Марко Кропивницький у Криму: науково-методичний посібник» (2002) (у співавторстві)
  • «Степан Руданський і Крим» (2004)
  • Обдарований словом і духом (сучасне прочитання життєвого і творчого шляху Г. С. Сковороди). Сф., 2004;
  • Крим і українська театральна культура. Сф., 2005;
  • «Національної духовності сіяч» (2005) (у співавторстві)
  • «Крим театральний: навчальний посібник» (2006) (у співавторстві)
  • Крим літературний. Сф., 2006;
  • «Слово Т. Г. Шевченка на фронтах другої світової війни: навчальний посібник» (2006).
  • «Джерело вічного натхнення» (2004)[1]

Література про Петра Киричка
  • Новиков А. Патріарх українського літературознавства. До 85-річчя від дня народження Петра Киричка / Анатолій Новиков // Українська мова і література в школі. — 2006. — № 6. — С. 65.

Нагороди

Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За оборону Ленінграда», «За оборону Києва», «За взяття Кенігсберга» та іншими.

У 1991 році удостоєний премії імені С. Руданського Кримського республіканського фонду культури за вагомий внесок у розвиток української культури Криму[2].

Примітки
  1. «Джерело вічного натхнення»
  2. Хто є хто в Криму[недоступне посилання з липня 2019]

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.