Київське повстання (1113)

Ки́ївське повста́ння — повстання міських низів Києва, холопів і, можливо, сільського населення Київської землі. Вибухнуло 17 квітня—21 квітня 1113 року, після смерті князя Святополка Ізяславича, що опікувався лихварями та спекулював сіллю. Головним чином постраждали князівські поплічники — тисяцький Путята та соцькі, а також лихварі і купецтво.

Київське повстання 1113 р.
Київські повстання
Дата: 17 квітня—21 квітня 1113
Місце: Київ
Результат: вокняжіння Володимира Мономаха; прийняття Уставу
Сторони
Кияни Київська влада
Командувачі
невідомо Путята Вишатич
бояри
лихварі

Опис

Причиною повстання стало підвищення цін на хліб та сіль, голод, зловживання князівської адміністрації, яка спекулювала цими продуктами, та перетворення вільних містян на холопів за борги. 17 квітня обурені кияни з боєм узяли двір боярина Путяти Вишатича та почали громити володіння лихварів. У Видобичі зібралося віче на чолі з боярами та купецькою верхівкою, яке звернулося до переяславського князя Володимира Мономаха і запросило його на великокнязівський престол. Крім того, по довгому міркуванні, встановили такий закон:

«Нині з усієї Руської землі усіх жидів вислати із усім їхнім маєтком, і надалі не впускати, а хто таємно увійде, вільно їх грабувати і вбивати… З цього часу жидів на Русі немає»[1]

Ставши великим князем Київським, Мономах видав нові закони (відомі під назвою Устав Володимира Мономаха), які містили деякі поступки повсталим. У статуті обмежувалися відсотки за позикою, були сформульовані права і обов'язки закупів, заборонялося перетворювати на раба купця-боржника, якщо він позбувся свого майна внаслідок війни або пожежі. Фактично це рятувало бідноту від загрози тривалої або вічної кабали[2].

На думку доктора історичних наук Ігоря Фроянова, причиною бунту, який розпочався невдовзі після смерті князя Святополка, стало протиборство партій — прихильників вокняжіння Володимира Мономаха та прихильників Давида і Олега Святославичів. Партія «за» Святославичів мала велику підтримку з боку єврейської громади, інтереси якої Святославичі, які тісно були пов'язані з Тмутороканню, в свою чергу, всіляко оберігали. Захист інтересів «хазарської» корпорації (а юдеї в правління Святополка «отримали багато порівнючи з християнами вольностей») оберталися проти християн, бо багато з них «торгу і ремесел позбулися».

Тому прості кияни вирішили найрішучішим чином не допустити до правління Святославичів. Вони напали на двір Путяти, людини близької до Святополка, на двори соцьких і єврейський квартал. Цей грабіж свідчив про поразку політичних супротивників Володимира Мономаха, про катастрофу їх планів. Таким чином, на думку Фроянова, грабіж носив насамперед політичний характер[3].

Професор Джон Кліер, навпаки, вважає, що мотиви нападів на багатих бояр і євреїв були чисто економічними. На думку Кліер, це був бунт проти «ненависної соляної монополії, встановленої Святополком»[4].

Примітки
  1. Л. Тихомиров Статті
  2. Рыбаков Б. А. Рождение Руси
  3. Фроянов И. Я. Древняя Русь IX—XIII веков. Народные движения. Княжеская и вечевая власть. М.: Русский издательский центр, 2012. С. 176—178
  4. Клиер Д. Глава 2. Евреи - загадочное приобретение России // Россия собирает своих евреев. — М. : Мосты культуры, 2000. — ISBN 5-93273-023-4.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.