Холопи

Холопи — назва невільних людей у давній Русі, вживана поряд з назвою «челядь». Холопами називали чоловіків, а жінок — рабами. Холопи – населення, що перебувало у повній власності князя.

За «Руською Правдою», холоп був скоріше об'єктом, ніж суб'єктом права: за вбивство холопа вбивця платив лише продажу, а не виру, яка платилася за вбивство вільної людини. Відповідальність за злочин, вчинений холопом, падала на його пана.

Холопами ставали внаслідок:

1. полону,
2. злочину, вчиненого закупом,
3. неспроможності заплатити борг,
4. шлюбу з невільним,
5. продажу при свідках,
6. народження від невільних батьків.

Вільна особа могла також добровільно приймати холопство через одруження з рабою, продати себе і прийняти службу тивуна або ключника у князів і бояр. Становище і вартість останніх, як і холопів, що знали ремесло, були куди кращі, ніж звичайних холопів («рядовичів»). Холопом, як об'єктом права, вільно розпоряджалися їх пани-власники, включно до продажу. Проте холопи могли мати власне майно. Під впливом церкви становище холопів дещо змінилося. Церква сприяла викупові холопів, а також опікувалася деякими їх групами (див. Невільництво в Україні). Повних холопів т. зв. «обельних» холопів слід відрізняти від напіввільних людей, гол. закупів.

У Московській державі більшість холопів у 14—15 вв. стала кріпаками, але інститут холопів існував далі, зокрема як форма кабального холопства (служба за борг у кредитора).

У Речі Посполитій «хлопи» не були холопами (рабами), а тільки категорією залежного селянства. За новітніх часів польська назва «хлоп» була поширена на селянство взагалі.