Клісфен

Клісфен, Клістен[6][7][8] (дав.-гр. Κλεισθένης), Клістен Атенський (Клісфен Афінський) (565 до н. е., Афіни — 492 до н. е., Афіни) — законодавець Стародавніх Афін 6 ст. до н. е. Походив із роду Алкмеонідів, за материнською лінією онук тирана Клісфена Сікіонського. 526 року до н.е. стає архонтом. Підняв рух проти тиранії Пісістратидів. Зазнавши поразки, жив у вигнанні, проте 510 до н. е. змусив тирана Гіппія тікати, а сам Клісфен фактично очолив державу.

Клісфен
дав.-гр. Κλεισθένης
Псевдо Клісфен Афінський
Народився 565 до н. е.[1] або 570 до н. е.[2][3]
Стародавні Афіни, периферія Аттика, Греція
Помер невідомо
Афіни, Греція
Країна Стародавні Афіни
Діяльність політик
Знання мов давньогрецька
Magnum opus Athenian Revolutiond
Посада архонт Афінd
Рід Алкмеоніди
Батько Мегакл (лідер параліїв)[4][5]
Мати Agariste of Sicyond[5]
Брати, сестри Гіппократ (син Мегакла) і Coesyrad

Реформи Клісфена

Територіальна реформа

Після повалення тиранії Клісфен повернувся до Афін і в архонтство Ісагора у 508 до н. е. був уповноважений народом написати нові закони. Відчувалася потреба покласти край домаганнями родової знаті на політичне панування в громаді, а також роздріблення громадян на партії по складовим частинам Аттики, це також убезпечило б Афіни від зовнішнього ворога.

З цією метою Клісфен, не руйнуючи одвічного родового поділу афінських громадян, створив іншу організацію для політичних потреб громади з рішучим переважанням територіального початку над родовим. Основу політичного устрою утворили нові одиниці:

Тільки деми та триттії займали суцільні, просторово невідокремлені території. Філи ж, що виконували важливі та різноманітні політичні функції, складалися кожна з трьох територій, розміщених у різних областях Аттики: однан поблизу міста, інша — у Месогії, третя — у Паралії. Просторова відокремелність земель філ на майбутнє унебезпечувала від утворення партій на кшталт педіаків, пефалів, діакріїв.

Нових філ було 10, між ними жеребкуванням було розподілено 30 триттій. Кожна триттія складалася з кількох демів. Початкове число демів Геродот визначає близько 100, Страбон знає вже про 174, ще пізніше їхнє число збільшилося до 180 і більше.

Керівниками клісфенівських філ на місцях за вказівкою Піфії стали 10 вітчизняних героїв, які й дали філам свої імена. Деми були названі або за іменами місцевостей, або за їх міфічним засновникам, або, зрештою, за іменами вельможних родів, що живуть у тому чи іншому демі.

Кожен афінський громадянин, досягнувши 18-річного віку, був політично закріплений за тим демом, в якому постійно проживав за першого за Клісфена списку демотв. Це правило залишалося в силі і для його нащадків. Звання демота давало права повного громадянства, якого б походження демот не був. З цього часу офіційним ім'ям афінського громадянина, крім особистого, була назва його дема.

Реформа Афінської Ради

За кількістю населення та площею території деми сильно відрізнялися між собою, так як при утворенні їх Клісфен виходив від первісного поділу Аттики на поселення. Дем користувався самоврядуванням у місцевих справах, у державному управлінні деми брали участь переважно через філи. Члени Ради п'ятисот, що обиралися в демах, розподілялися порівну між 10 філамі, і весь склад ради ділився протягом року на 10 секцій (пританій) по філам. Посадові колегії складалися звичайно з 10 магістратів, по одному від кожної філи. 6 000 присяжних суддів вибиралися по філам. Піхота ділилася на 10 полків, а вершники на 10 ескадронів тощо.

В основу державного управління покладена була, таким чином, не територіальна, але політична одиниця. Дем, з його демархом та місцевою владою, з його загальнодемотськими зборами, землями, культом, виховував громадянина для діяльності на ширшій загальнодержавній арені.

Інші реформи

Клісфен також не знищив попередніх родових одиниць: роди, фратрії, іонійські філи продовжували існувати і після нього. Він навіть збільшив число фратрій, змінивши, щоправда, їх особовий склад: окрім давніх родів в їх середовище увійшли члени релігійних груп, усіх фраторів об'єднували культи Зевса-фратрія і Афіни-фратріі.

Належністю до фратрії обумовлювались права та звання афінського громадянина до 18-річного віку. Реформами Клісфена завершено було об'єднання Аттики, розпочате Тезієм, і утворення органічного цілого з розрізнених і ворогуючих між собою груп афінян.

Для військових потреб держави служили також триттії та навкрарії. Клісфен також створив колегію з 10 воєначальників — стратегів (по 1 від кожної філи), до яких перейшла від архонта-полемарха вся військова влада. На відміну від архонтів, в які обиралися тільки представники двох вищих майнових класів, стратегами могли стати представники усіх класів, крім останнього — фетів. Для попередження ж незаконного захоплення влади будь-яким честолюбцем Клісфен ввів остракізм.[9]

Зовнішня політика

Зовнішня політика Клісфена була спрямована на запобігання реставрації в Афінах тиранії або ж влади аристократії. Оскільки супротивники демократії спиралися на підтримку спартанців, Клісфена шукав союзників, здатних допомогти Афінам у протистоянні зі Спартою.

Союз з еретрійцями виконати цього завдання не міг — надто слабкими тоді були обидва міста, тож зрештою афінське посольство вирушило до персів і звернулося за підтримкою до сатрапа Лідії, молодого брата Дарія Великого Артаферна. За Геродотом, той навіть не здогадувався тоді про існування Афін, тож з подивом та щирою цікавістю вислухав посланців, відповівши, що перський цар допомагає лише тим, хто визнає його владу. Посли погодилися і від імені усіх співгромадян надали сатрапу «землю і воду».

Вочевидь, можливість такого кроку не могла не бути узгоджена з Клісфеном, але не з народними зборами, які мали в Афінах найвищу владу. Тому після повернення посольства його учасникам були висунуті «суворі звинувачення»[10], а ім'я Клісфена як державного посадовця і чинного політика джерела з того часу взагалі не згадують. Можливо, знеславлений реформатор сам пішов з державних посад і з політики взагалі[11].

Підсумок

За словами Арістотеля, Клісфен зробив Афіни демократичнішими, а Геродот вважає, що саме клісфенівська організація Афінської республіки сприяла успіхам афінян у війнах з беотійцями і халкідянами.

Примітки
  1. autori vari Enciclopedia Treccani — Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 1929.
  2. Bell A. Encyclopædia Britannica — Encyclopædia Britannica, Inc., 1768.
  3. Library of Congress Authorities — Library of Congress.
  4. https://www.enciclopedia.cat/EC-GEC-0018261.xml
  5. Любкер Ф. Clisthenes // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 304–305.
  6. Історія Греції та Риму (українською). chtyvo.org.ua. Процитовано 13 жовтня 2019.
  7. Всесвітна Історія (українською). diasporiana.org.ua. Процитовано 13 жовтня 2019.
  8. Словник імен і назв до трактатів Ціцерона (українською). ae-lib.org.ua. Процитовано 13 жовтня 2019.
  9. Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона
  10. Геродот, V, 73
  11. Олексій Мустафін. Формула Артаферна. Дипломатична помилка, що змінила хід грецької історії. Історична правда. 2019-10-10.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.