Коефіцієнт підсилення антени

Коефіцієнт підсилення антени — важлива характеристика антен, що показує наскільки інтенсивність випромінювання конкретної антени в певному напрямку більша за інтенсивність випромінювання гіпотетичної ізотропної антени.

Коефіцієнт підсилення антени визначається як відношення щільності потоку енергії, що випромінюється в певному напрямку, до щільності потоку енергії, який був би зафіксований від ізотропної антени.

Зазвичай коефіцієнт підсилення антени обчислюється як логарифмічна величина в так званих «ізотропних децибелах» (дБі або dBi):

${\displaystyle {\text{G}}\left(\mathrm {dBi} \right)=10\cdot \log _{10}\left({\frac {E}{E_{\text{i}}}}\right)}$

де G — коефіцієнт підсилення антени в певному напрямку; E — напруженість поля, створюваного антеною в певній точці; E_i — напруженість поля, створюваного ізотропною антеною в тій самій точці.

У загальному випадку коефіцієнт підсилення антени розглядається для довільного напрямку, тобто він є функцією кутових координат. Однак, зазвичай під коефіцієнтом підсилення спрямованої антени розуміється максимальний коефіцієнт підсилення цієї антени — у напрямку її найінтенсивнішого випромінювання:

${\displaystyle {\text{G}}_{\text{max}}\left(\mathrm {dBi} \right)=10\cdot \log _{10}\left({\frac {E_{\text{max}}}{E_{\text{i}}}}\right)}$

де G_max — коефіцієнт підсилення антени в напрямку найінтенсивнішого випромінювання; E_max — напруженість поля, створюваного антеною в певній точці в напрямку найінтенсивнішого випромінювання; E_i — напруженість поля, створюваного ізотропною антеною в тій самій точці.