Кокоревка

За версією комуністичної пропаганди 13 листопада 1941 комісар Суземського партизанського диверсійного загону тов. Паничев провів нараду з комуністами деревні Кокоревка. На нараді було вирішено організувати загін, що діяв до 3 лютого 1942 року, на правах групи місцевої самооборони. Командиром загону призначено тов. Єрофєєва, комісаром - тов. Чіхлатова. 3 січня 1942 в селищі Кокоревка Суземського району створено партизанський диверсійний загін «Більшовик» (згодом увійшов в партизанську диверсійну бригаду «За Батьківщину»). Загін мав на озброєнні один кулемет Дегтярьова, 70 гвинтівок з патронами від 60 до 100 штук на гвинтівку, 17 гранат, 5 револьверів і пістолетів.

15 липня 1943 агент Бендерів доповідав у 1-й відділ 3-го управління НКВС СРСР: «У загоні імені Ворошилова № 2 знаходиться майор С.І.Кочур. Останній з'явився в загін після довгих мандрів по німецьких тилах, де неодноразово заарештовувався фашистами, але чомусь відпускався. Троє бійців загону заявили, що, перебуваючи в полоні у німецькому таборі, бачили Кочура як поліцейського-охоронця при цьому таборі. Більш того, у кишені одного вбитого поліцейського партизани знайшли лист, де йшлося про наявність шпигуна в даному загоні. Командир загону Гудзенко, знаючи про це, тим не менше призначив майора командиром Кокоревського партизанського загону».

Що стосується ситуації, яка на той час склалася в Локотському окрузі, вона не дозволяла радянським партизанам-диверсантам відчувати які-небудь ілюзії на той рахунок, що локотяни, життєвий рівень яких після відходу радянської влади став зростати, будуть зацікавлені в тому, щоб у будь-якій формі підтримувати тих, хто в їх очах фактично боровся за повернення радянського режиму. Тим самим партизани були поставлені перед необхідністю насильницького вилучення одягу і продовольства у мирних громадян.

Так, комісар бригади ім. Ворошилова № 2 майор С.І.Кочур грабував мирне населення доволі відкрито. Ось що показав на допиті восени 1943 року про бригаду і про її командира І.А. Гудзенко представник Ставки Верховного головнокомандування капітан РСЧА О. Русанов: «Полковник Гудзенко, колишній начальник штабу танкової бригади. Його загін складається з військовослужбовців, що потрапили в оточення і переховуються в Брянських лісах. Пізніше він поповнювався всякими кримінальними елементами ... »

У тому, що «бригада» Гудзенка та Кочура увібрала в себе чималу кількість карних злочинців, немає підстав сумніватися, тому що далі капітан Русанов повідомляє про факти грабежу населення. Викритий у грабежі Гудзенко викручується: «Якщо я забороню партизанам те, що вони хочуть, так вони всі розбіжаться, і я залишуся один».

Далі капітан Русанов оповідає: «Бригада ім. Ворошилова № 2 під командуванням Гудзенко - лише приклад. Але грабують і всі інші, за дуже рідкісним виключенням... Я неодноразово письмово й усно про це доповідав. Востаннє Строкач мені сказав: «Залиште це, все одно припинити грабіж ми не зможемо. Та й важко сказати, чи принесе це користь партизанському рухові».

А ось рядки зі звіту С. І. Кочура від 23 травня 1942 року: «Серед населення була проведена конфіскація військового майна, що перебуває в особистому користуванні». У тому ж звіті: «З дня організації загону особовий склад харчувався за рахунок населення, і було виділено дві групи, які займалися доставкою продовольчої і бойового постачання... У сімей поліцейських вилучено 60 пудів хліба, 8 корів, 11 коней, 25 шт. гусей та інше майно і продукти харчування - все пішло для загону ».

У цей час Кочур, за деякими даними, командував Кокоревським партизанським загоном, який діяв у Суземському районі.

Під час війни з листопада 1941 по серпень 1943 року Кокоревка входила до складу Локотського самоврядування (Локотській округ, Локотьська волость).

З великими втратами частинам бригади РОНА (збройні сили Локотського самоврядування - Російська визвольна народну армію) вдалося вибити партизан-диверсантів з Тарасівки і Шемякіна, а потім провести успішний штурм Алтухова і Кокоревки. Деякі партизанські командири намагалися врятуватися втечею, переодягнувшись в жіночі сукні.

Протягом наступних шести днів, з 11 по 17 травня, від двох до п'яти німецьких літаків бомбило Кокоревку. У результаті був знищений склад боєпостачання партизанського загону, крім того, загинуло кілька мирних жителів, згорів 21 будинок.

Дії партизанів провокували локотян на відповідні заходи. У локотських листівках, звернених до партизанів, написаних в ультимативному тоні, містилися погрози у разі нових терористичних актів розстрілювати певну кількість полонених партизанів, які розглядалися як заручники. Ультиматумом Локотського окружного самоврядування від 6 лютого 1943, пересланих керівникам партизанських загонів, повідомлялося, що за кожного бійця або старосту буде розстріляно 20 партизанів-заручників, а за кожного командира або відповідального працівника - 50. З огляду на кількість розстріляних тільки в районі локотської в'язниці, безпосереднім виконавцем чого була відома А.М. Макарова (Гінзбург), стало зрозуміло, що загрози самоврядування не були порожніми.

20 вересня 1943 року війська Брянського фронту звільнили селище Кокоревку.

Віськовополонені німці в 1949 р. побудували вокзал залізничної станції Кокоревка.