Колісники (Ніжинський район)

Перші поселення на території Колісників були на височинах, на місці сучасних залишків ферми та на місці Колісниківських дач, зважаючи на те, що вдавнину, низовини в цих місцях були значно заболочені Смолянськими болотами (річка Смолянка). Кладовища розташовані на найвищих пагорбах: велике кладовище, яке нині існує, та менше, яке знаходилось на місці сучасної пожежної станції (було знищене під час будівлі господарських споруд колгоспу "імені Г. Петровського" в 1930-х роках).

Після надання Ніжину магдебурзького права значно інтенсивніше почали розвиватись ремесла та торгівля в регіоні, почали виникати поселення ремісників та землевласників. "Здавна на території села жили умільці, які робили колеса. Назва відома з архівів під датою середини ХVII ст. Перші люди на території села з’явились більше ніж 400 років тому. Можна помітити два варіанти назви «Колесники» та «Колісники». Найперша назва села була Колесники, але пізніше стало відомо, що в селі жили люди, які робили колісниці, тому назва змінилась на Колісники. Від наших предків дійшли також різні географічні назви урочищ: «Глибока», «Свинюх», «Смолянка», «Хильківщина», «Приміровщина», «Калиновник», назви водоймищ: «Стрільцьове», «Біле озеро», «Довге озеро», назви районів села: «Козачий куток», «Коворотнівка», «Гончарівка», «Старий табір»."

Жителі Колісників були у складі Другої Ніжинської сотні Ніжинського полку. Мешканці Колісників брали участь у Національно-визвольній війні 1648-1657 рр.

Історичні документи повідомляють, що Колісники в 1648 році, за наказом короля Речі Посполитої Владислава IV стали належати ніжинському войту Олександру Цурковському, а пізніше, після смерті Цурковського,1692 року, його зятеві Тарасу Петровичу Забілі, згідно універсалу Гетьмана Івана Мазепи: "... абѩсмо привернулі имъ во владѣние сѣлом Кукшино с пріселкомъ Колесниками и деревнѣй Мыльникі, которые прежде держалъ в своемъ владѣніи небожчикъ Алѣѯандр Цурковський."

Дані перепису населення Колісників, початок XVIII ст.: "Дѣревня Колесники, общаго владѣнія: капітана Александра і Павла Забѣлъ - мужескаго полу 177 людей, женскаго 188; владѣнія поручика Ивана Нѣстеренка - муж. 13, жен. 13; владѣнія майорши Єлісаветы Родзянкіной - муж. 11, жен. 10; владѣнія корнета Стѣпана Забѣлы - муж. 59, жен. 44; Свободных козаковъ - муж. 37, жен. 49. Хутор подъ Колесниками,владѣнія коллѣжскаго ассесора Євдокіи Гордѣевой муж. 4, жен. 10; Итого - муж. 301, жен. 314 людей."

Згідно "Списку насѣленныхъ мѣст Чѣрніговскай губєрніи" 1856 року Колісники налічували: ... кількість дворів - 99, кількість мешканців: чоловічої статі - 265, жіночої статі - 298. Два заводи: винокурний и цегельний.

Згідно "Метріки селъ Нѣжинскаго уѣзда за 1886 годъ" переважна більшість мешканців Колісників мали прізвища: Гайдук, Давиденко, Іващенко, Забережный, Коваленко, Коворотный, Кравченко, Кушніренко, Недоля, Олійник, Пелещук, Полулях, Романенко, Ходос, Ющенко.

Найбільшими земельними наділами володіли поміщики із прізвищами Величко, Ляцька, Нестерович, Парпура.

Не оминула тяжка панщина наш край... Але всі хто володів селом мали добру душу і гарно ставились до людей. Найтісніше історія пов'язується з поміщиком Петром Парфеновичем Парпурою, якого народ називав "Пампура". Прапрадідом Петра Парпури є Парпура Максим Йосипович, український громадський діяч, видавець і меценат, перший видавець поеми «Енеїда» І. П. Котляревського. Петро Парпура був знавцем народної медицини та лікарських рослин. Його маєток був розташований на території сучасної Колісниківської ЗОШ І-ІІ ступенів. Панські хороми розташовувались на місці нинішнього Будинку культури, а там де нині знаходиться школа, стояла панська клуня. Пан добре платив людям за їх працю, навіть дітлахи і ті заробляли в нього на солодощі. Але у 1918 році пана застрелили, коли той повертався з Ніжина до свого маєтку. Хто це був? Невідомо. Існує версія, що це могли бути мешканці сусіднього села Мильники.

"Бліз хутора Шурша по дороге из г Нѣжина в сѣло Колѣсніки 11 июля 1918 года нѣизвестными злоумышлѣнниками, открывшими стрельбу, убиты, возвращающиеся из города домой в свое имѣніе, Петр Парпура и его кучер. К розыску преступников пріняты мѣры.''"''-архів Української Народної Республіки справоздання губерніяльных старост і комісарів http://resource.history.org.ua/item/0013747

Відомо, що його могила знаходиться десь поблизу липової алеї, між Будинком культури і школою.

Після довгих років панщини люди прагнули вийти із тіні забуття. Першим кроком до цього стало спорудження школи. В 1926 році колісничани вперше сіли за парти і, як відомо з архівних джерел, в 30-х роках у школі здобувало освіту 180 учнів. Спочатку навчатись могли тільки хлопчики, яких за невиконання домашнього завдання ставили голими колінами на гречку або просо.

Сьогодні у часи демократії про сліди життя пана нагадує лише липова алея, яка і досі своїм шелестом навіює спогади минулого. Завбачливий господар хотів, щоб про нього пам'ятали наступні покоління, заварюючи липовий чай. Проходять роки, століття, а липи залишаються невід'ємним компонентом, що поєднує цілі епохи.

Коли розпочалась Німецько-радянська війна, село тільки почало спинатись на ноги. Найсильніші і найсправніші господарі, які звикли працювати на рідній землі, змушені були взятися за зброю і стати на її захист. Під час Другої світової війни 552 мешканці села бились на фронтах проти загарбників, 81 з них нагороджено орденами та медалями, 147 захисників загинули.

Колісниківський ліс, заказник гідрологічний поблизу села Колісники

Ті ж, що залишилися, завзято боролись проти нацистів на окупованій території. Уже в вересні-жовтні 1941 року Іван Костюченко створює в селі підпільну групу, яка спільно діяла з партизанським загоном «За Батьківщину». Багато сімей пішло в ліси до партизанів, щоб швидше прискорити день перемоги. У вересні 1943 році, коли село звільнили від німців, діти знову сіли за шкільні парти. Школою їм слугувала звичайна сільська оселя. Навчання відбувалося в дві зміни. Скрізь відчувалася бідність, породжена війною: не було зошитів, підручників, столів, навіть лав, на яких сиділи тодішні школярі. Та й самим учням у холодну пору року ні в що було вдягтися і взутися, щоб дійти до школи. Але жага до знань, прагнення «вибитись в люди» спонукала дітлахів до навчання. У роки повоєнної відбудови школа, відродилася із попелу, і вже наші батьки сіли за новенькі парти.

У 1964 році жителі Колісників радо вітали відкриття восьмирічної школи, яка і до цього часу не знає, що таке старість, адже вже важко полічити скільки змінилось у ній поколінь, скільки прийшло темних голів, а вийшло світлих. Навчалось, близько, 80-100 учнів. Але і вночі двері школи були відчинені для дорослих, які навчались у вечірній час.

Школа — це серце Колісників. На подвір'ї відчуваєш себе у новому світі, долучаєшся до минувшини: чути шелест і запах лип, до навчання долучається дух пана Пампури…

Значну роль у громадському житті села відігравала школа. Збереглися імена директорів та педагогів які працювали в школі: Пінчук Петро Якович, Ставицький Петро Данилович, Кравченко Василь Дмитрович, Рабінович Борис Ізарович, Коворотна Валентина Олександрівна. У 2003 році відбулось злиття Григорівської та Колісниківської шкіл в одну школу.

На початку ХХІ століття школа кардинально змінила своє обличчя. Це сталось тому, що до її штурвалу стали молоді, сповнені енергії директори: Лозова Леся Вячеславівна, Ювко Оксана Миколаївна, Ярмак Людмила Олександрівна. Почали вливатись нові кадри з сучасними ідеями і технологіями. Школа взяла курс на формування нової особистості ХХІ століття. Людмила Олександрівна продовжує дивувати своїми неординарними ідеями, які не залишаються ідеями, а реалізуються на практиці. В цьому їй допомагають керівники місцевих агропідприємств «Дружба Нова», «Любава», «Отаман».

У 2011—2012 навчальний рік школа вступила у складі 34 учнів та учительського колективу з 8-ми фахівців. Останніми роками учнівський колектив Колісниківської школи був маленький, проте дружній. Завжди гучно в школі проходили святкові вечори. Майже все село об'єднувала школа у своїх стінах на Покровський ярмарок, Андріївські вечорниці, Новий рік, 8 Березня та інші свята. Учні завжди активно брали участь у районних олімпіадах, спортивних змаганнях, різних конкурсах.

• Корженко Григорій Миколайович
• Сай Микола Олександрович
• Скрипка Микола Дмитрович

• Недоля Григорій Георгійович
• Рибка Анатолій Петрович
• Коворотна Олена Сергіївна