Комаров Олег Васильович

Комаро́в Оле́г Васи́льович (нар. 14 березня 1939, Київ, УРСР) — радянський і український актор театру і кіно, літератор, педагог. Народний артист України.

Олег Васильович Комаров
Народився 14 березня 1939(1939-03-14) (82 роки)
Київ
Громадянство  Україна →  СРСР
Діяльність актор
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності 1961—по цей час
IMDb nm0464558
Нагороди та премії

Біографія

Народився в родині акторів. Батько, Василь Леонідович Комаров, загинув у роки Другої Світової війни. Мати, заслужена артистка УРСР Ганна Іллівна Ніколенко, була в різні часи актрисою Театру ім. Івана Франка, Київського обласного театру, Київської державної філармонії.

Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1961). З 1966 року працює у Київському російському драматичному театрі ім. Лесі Українки. Найчастіше виступає в амплуа характерного актора.

Постійно бере участь у радіо- та телепрограмах культурно-освітницького спрямування. Майстер художнього читання. Був одним з ведучих популярної радіопередачі «Від суботи до суботи».

Педагог; викладає на кафедрі майстерності актора і сценічної мови Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва[1].

Творчість

Театр

Серед виконаних ролей у Театрі ім. Лесі Українки:

  • Мужеський — «Добряки»;
  • Єпиходов — «Вишневый сад»;
  • король — «Снежная королева»;
  • Сем — «Похищение Джонни Дорсета»,
  • Етьєн — «Блоха в ухе»;
  • Шульц — «Элитные псы»;
  • Сима Попович — «Госпожа министерша»;
  • керуючий — «№ 13»;
  • аптекар Флеран  — «Мнимый больной»;
  • Мозес — «Школа скандала» та інші.

Кіно

Неодноразово запрошувався до участі в радянських, українських, російських кінофільмах. Загалом зіграв у кіно близько 40 ролей[2]. Серед них:

  • Доня — «Повість про Пташкіна» (1964);
  • телефоніст Василь — «Хочу вірити» (1965);
  • Плющев — «Їх знали тільки в обличчя» (1966);
  • Гігантов — «Десятий крок» (1967);
  • «Де ви, лицарі?» (1971);
  • Калашников — «Щовечора після роботи» (1973);
  • репортер — «Поцілунок Чаніти» (1974);
  • Бочаров — серіал «Війна на західному напрямку» (1990);
  • тюремний лікар Лукас — серіал «Злочин з багатьма невідомими» (1993).
  • прокурор Федін — серіал «Лялька» (2002).

Член Національної спілки кінематографістів України.

Літературний доробок, спогади

Автор спогадів та оповідань, що друкувалися в періодиці (зокрема, в газеті «Рабочее слово»).

У 1998 році було випущено збірку Олега Комарова «Оповідання і спогади» — про акторів театру ім. Івана Франка.

2001 року вийшла в світ його наступна книга «Театральні спогади. Оповідання», що складається з розділів: «Театр Франка очима мого дитинства» (про акторів Театру ім. Івана Франка), «Світлі душі театру» (про акторів Театру ім. Лесі Українки, з якими актор працював), і два останні розділи — розповіді[3].

У 2011 році цю книгу перероблено та випущено під новою назвою «Свiтлi душi театру» (К., КМЦ «Поезія», 2011, друге доповнене видання — К., «Фенікс», 2014).

На основі своїх спогадів і в співпраці з режисером Г. Черняк, О. Комаров створив цикл телепередач «Театральні силуети» — про акторів В. Халатова, В. Дуклера, Ю. Лаврова, В. Добровольського, К. Осмяловську, Г. Ніколенко, режисера І. Молостову, суфлера Я. Блікштейна і передачу, присвячену 80-річному ювілею театру ім. Лесі Українки (існує CD-версія).

Відзнаки
  • Народний артист України (26 березня 2016) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру[4]
  • Заслужений артист України (22 липня 1999) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, високий професіоналізм[5]
  • У 1998 році отримав Літературно-мистецьку премію ім. І. Котляревського
  • Удостоєний відзнак від Міністерства культури і мистецтва України, Союзу письменників України, Союзу театральних діячів України

Див. також

Примітки
  1. Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв. Офіційний сайт. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 5 червня 2014.
  2. Комаров Олег Васильович: фільмографія (Кино-Театр.ru) (рос.)
  3. Південно-Західна залізниця (офіційний сайт): Комаров Олег Васильович (13 травня 2011) (рос.). Архів оригіналу за 24 березня 2013. Процитовано 17 березня 2013.
  4. Указ Президента України від 26 березня 2016 року № 117/2016 «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва»
  5. Указ Президента України від 22 липня 1999 року № 918/99 «Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.