Конрад Айкен

Айкен був перший з трьох синів Вільяма Форда Айкена, багатого англійського нейрохірурга,який переїхав до Саванни, штат Джорджія, і Ганна Портер Айкен, дочки міністра. З часом його батько став дратівливим, непередбачуваним та жорстоким. Уранці, 27 лютого 1901, він убив свою дружину, після чого застрелився. Письменнику на той час було 11 років. Враження від трагедії він згодом передав у автобіаграфічному оповіданні «Уессан: Есе»(1952). Він переїхав до своєї тітки в Массачусетсі. Айкен навчався в приватних школах та Міддлсекс-Скул в Конкорді, штат Массачусетс, а потім в Гарвардському університеті, де був редактором журналу «Адвокат» разом Т. С. Еліотом, завдяки чому вони дружили та співпрацювали впродовж усього життя. Рання поезія була написана частково під впливом улюбленого вчителя, філософа Джорджа Сантаяни. Тогочасні твори характеризуються глибокою музичністю філософічністю в пошуках відповідей не лише на власні проблеми, а й питання існування сучасного світу.

Айкен зазнав сильного впливу символізму, особливо це помітно в його ранніх роботах. У 1930 році він отримав Пулітцерівську премію в напрямку «Поезія» за збірку «Вибрані вірші». Багато творів написано на психологічну тематику. Його вірш «Музика, що я чув» було покладено на музику багатьма композиторами, серед яких Леонард Бернстайн і Генрі Коуелл. Вивчав учення Фрейда та інших психологів. На його могилі знаходиться камінь у вигляді лави, де викарбувані слова: «Передаю привіт світові» та «Космічний мандрівник — місцезнаходження невідоме».[7]

Лава на могилі письменника, Саванна, штат Джорджія