На місці дельти річки Нігер на початку 1950-их років були знайдені нові, значні поклади нафти. Вже до початку 1980-х років Нігерія стала майже повністю економічно залежною від видобутку нафти, яка в той час становила 25% її ВВП, тому вона не могла дозволити собі не розробляти їх та добувати там нафту.

У 1979 році була внесена поправка до конституції Нігерії, яка дала федеральному уряду повне право власності на всю нігерійську територію, а також було укладено, що компенсація за вилучені нігерійським урядом землі буде «ґрунтуватися на вартості врожаю на землі в момент її придбання, а не на вартості самої землі». Таким чином уряд Нігерії з 1979 року міг повність законно та вільно розподіляти землю на свій розсуд. Звичайно, уряд так само міг розподіляти землі і серед нафтових компаній.

Реакція населення регіону була негативною, люди, що там проживали були проти видобутку нафти на місцях їх домівок. Населення дельти річки Нігер вважало, що їхні права обмежуються, а рівень їх життя значно погіршується, тому воно почало чинити опір видобутку нафти.

Таким чином у Нігерії сполохнула громадянська війн[1]а між нігерійськими військовими та найманцями нафтовидобувних компаній з одної сторони та повстанцями населення регіону дельти Нігер з іншої, що привело до насилля між етнічними групами та мілітаризації майже всього регіону.

Основною цілю повстанців було скорочення видобутку нафти та перерозподіл доходів від неї. Повстанці спрямували свою діяльність на захоплення бурильних платформ, захоплення в полон іноземців та напади на поліційні відділки

Перші хвилі протестів розпочалися ще у 1990-х роках. Вони були значною мірою ініційовані національними меншинами, що проживали в межах території дельти. Однією з таких меншин було етнічне угрупування Огоні. 26 липня 1996 року був виданий документ Ogoni Bill of Rights, що адресувався уряду й громадянам Нігерії, та усій міжнародній спільноті. Його підписали п’ять з шести традиційних вождей Огоні. Його автором був відомий нігерійський письменник та громадський діяч Кен Саро-Віва. У 1994 році його було страчено урядом Нігерії, що було однозначно було осуджено міжнародною спільнотою.  

В документі стверджувалось, що «В останні роки двадцятого століття транснаціональні компанії, що займаються видобутком нафти під наглядом уряду Федеративної Республіки Нігерїї здійснюють геноцид огоні». Зазначалось, що «Огоні страждали й продовжують страждати від постійного забруднення навколишнього середовища». Своє становище Огоні порівнювали з «рабством» [2]

На фоні цього, народ вимагав автономію й право повного контролю над власними територіями, й, можливість самостійно розпоряджатись деякою частиною ресурсів, отриманих на їх територіях. Разом з цим створювалась політична організація «Рух за виживання народу Огоні» (MOSOP).

Публікація документу викликала шквал мітингів та демонстрацій проти компаній по видобутку нафти. Вже в жовтні 1990 року, на одному з протестів проти компанії Shell Oil поліцією було розстріляно 80 людей. Це стало причиною виокремлення радикального крила серед руху MOSOP, готових до застосування насильницьких методів, спрямованих на саботаж роботи нафтових компанії. [3]

Іджо – ще одна етнічніть, яка була незадоволена чинною політико.. Незважаючи на те, що вони проживають у регіоні, який давав чи не найбільший прибуток з видобутку нафти, самі Іджу майже не отримували ні матеріальних компенсацій, ні будь-яких інших преференцій. Це слугувало приводом для постійних конфліктів з урядом. Крім того, ситуація у регіоні дестабілізувалась ще більше, через постійні сутички між різними кланами та племенами, що сперечалися за контроль територій. Часто сутички були масштабними й призводили до людських жертв. Поліція не могла, чи не хотіла контролювати ситуацію, що склалася. Найбільший спалах насилля відбувся в березні 1997 року. Він стався через боротьбу Іджо з народностями Іцекірі та Урхобос за контроль над містом Варрі, де знаходився нафтопереробний завод й порт. [4]

Низькоефективні та часто несправедливі дії уряду призвели до того, що серед Іджо значно поширювались сепаратистські настрої. В грудні 1998 року на Молодіжній конференції Іджу створена організація Молодіжна рада Іджо (IYC) та прийнято Каямську декларацію. Основними її вимогами була автономність, а також призив міжнародних компаній до того, аби вони припинили займатися видобутком нафти на їх територіях та повністю їх покинули. В свою чергу, рада зобов’язувалася «мирно боротись за свободу, право на самовизначення й екологічну справедливість».

У 2000 році майбутній президент Нігерії Олусегун Обасанджо в ході своєї предвиборчої компанії обіцяє жителям дельти створення спеціального органу – Комісії розвитку дельти Нігера.В її задачі мала входити «розробка політики і принципів розвитку дельти Нігера, реалізація планів і втілення проектів, що здатні забезпечити стійкий розвиток в рамках чинного законодавства». Був створений особливий податок для усіх міжнародних компаній по видобутку нафти, тепер вони були зобов’язані виплачувати 3% свого річного бюджету на роботу комісії. Крім того, комісії вдалось збільшити регіональну частку прибутку від торговлі нафтою з 3% до 15%. Метою комісії була стабілізація ситуації у регіоні. Тим не менше, їй не вдалося досягнути цієї мети. Значною мірою, через корумпованість цього державного органу. Про це свідчить те, що з 2000 по 2006 рік було змінено три її керівника за звинуваченням у зловживанні своїм службовим положенням. [5]