Корбут Петро Юліанович
Петро Юліанович Корбут (1908–1944) — гвардії полковник Робітничо-селянської Червоної Армії, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1944).
| Корбут Петро Юліанович | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження |
29 вересня 1908 Пінськ | |||||||||
| Смерть |
4 лютого 1944 (35 років) загиблий у бою | |||||||||
| Поховання | Мелітополь | |||||||||
| Приналежність |
 | |||||||||
| Рід військ | Бронетанкові і механізовані війська | |||||||||
| Роки служби | 1931—1944 | |||||||||
| Звання |
Гвардії Полковник | |||||||||
| Формування |
7-й гв. т.п., 37-я гвардійська танкова бригада | |||||||||
| Командування | командир полку, командир бригади | |||||||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
 Корбут Петро Юліанович у Вікісховищі | ||||||||||
Біографія
Петро Корбут народився 16 (за новим стилем — 29) вересня 1908 року в місті Пінськ (нині — Берестейська область Білорусі). Закінчив 1 курс Бежицького машинобудівного інституту (1930—1931) Брянської області. У 1931 Корбут був призваний на службу у Робочо-селянську Червону Армію. У 1932 він закінчив Орловську танкову школу, у 1933 — школу молодшого комскладу, а в 1941 — Військову академію механізації та моторизації РККА.
У 1936 командир роти 2 окремого танкового батальйону 32 механізованої бригади ЗабВО і, пізніше, 31 окремого танкового батальйону 114 СД ЗабВО. 1939 — командир тилу 341 окремого ремонтно-відновлювального батальйону ЗабВО.
Судячи з непрямих ознак, нагородження орденом Леніна 1936 року, брав участь у війні в Іспанії (07.1936-04.1939 рр.).
Із початку Німецько-радянської війни — на її фронтах. Брав участь у Сталінградській битві[1].
Із 7.02.1942 командир батальйону 23 танкової бригади; із 11.04.42 — нач. штабу. Із 8 жовтня 1942 р. командир 23 танкової бригади.
21.10.1942 призначений командиром 7 окремого гвардійського танкового полку прориву (66-а армія, Донський фронт), брав участь в операції «Кільце», у результаті якої було знищено оточене угруповання противника, і 2 лютого 1943 звільнено місто Сталінград.
Із 1 серпня 1943 року гвардії підполковник (згодом полковник) Петро Корбут командував 37-ю гвардійською танковою бригадою (2-го гвардійського механізованого корпусу, 5-ї ударної армії, 4-го Українського фронту). Відзначився під час визволення Української РСР. На початку лютого 1944 року його бригада прорвала німецьку оборону з Нікопольського плацдарму в районі міста Нікополя Дніпропетровської області. 4 лютого 1944 року Корбут загинув у бою. Похований у братській могилі у Мелітополі[1].
Нагороди
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 р. «за вміле командування танковою бригадою, зразкове виконання бойових завдань, командування на фронті проти німецьких загарбників і виявлені при цьому мужність і героїзм» гвардії полковнику Петру Корбуту посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Був також нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Олександра Невського та Вітчизняної війни 2-го ступеня[1].
Пам'ять
У 1947 році радянський поет Сергій Орлов присвятив Корбуту свій вірш «Біля згорілого танка»[1].
Примітки
- Корбут Петро Юліанович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
Література
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
- Герої твої, Херсоне. Сімферополь, 1980.
- Навечно в сердце народном / редкол.: І. П. Шам'якін (гл. ред.) та ін. - 3-тє вид., Дод. та випр. — Мн. : Білоруська радянська енциклопедія, 1984. — 607 с. — 65 000 прим.