Королівство Польща (1916—1918)

Королівство Польське (пол. Królestwo Polskie, нім. Königreich Polen), також неофіційна назва Регентське Королівство Польща (пол. Królestwo Regencyjne) — маріонеткова держава, що була заснована Актом від 5-го листопада визнана Німецькою Імперією і Австро-Угорщиною. Було утворено в межах колишньої Російської території Царства Польського (проте без певних кордонів) в 1916 і існувало як держава-сателіт Німеччини. Державність Польщі ніколи не набувала значної підтримки в Німеччині, фактично була націлена лише на здобуття польської армії для Центральних Держав.[1].

Królestwo Polskie
Königreich Polen
Королівство Польща
держава-клієнт/маріонеткова держава Німецької Імперії
1916  1918
Прапор Герб
Розташування Польща
Столиця Варшава
Мови польська, німецька
Форма правління конституційна монархія (в процесі організації)
Король
 - 1917–1918 вакантний
Голова держави
 - 14 січня – 25 серпня 1917 Державна радаa
 - 1917–1918 Регентська радаa
Прем'єр міністр
 - 1917-1918 Кухажевський
 - 1918 Поніковський
 - 1918 Ян Канті Стежковський
 - 1918 Владислав Вроблевський
Історичний період Перша світова війна
 - Акт 5-го листопада 5 листопада 1916
 - Ліквідовано 11 листопада 1918
Валюта польська марка
Попередник
Наступник
Царство Польське
Привіслянський край
Друга Річ Посполита
a Керували як колективні глави держави.
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Королівство Польща (1916—1918)
Польське королівство на карті розпаду Російської імперії

Утворення королівства

Юзеф Островський, кардинал Александр Каковскі i князь Любомірський (1916)

Декларація обох імператорів про створення Ради Регентства (пол. Rada Regencyjna), обмежила владу Німеччини на окупованих територіях і дозволила обрання нового монарха. Особа, яка мала найбільшу можливість стати його королем, був австрієць Габсбурґ Карл Стефан (пол. Karol Stefan), чиї дві дочки були одружені, на польських аристократах: князь Ольґерд Чарторийський та Ієроним Радзівілл, які говорили чистою польською мовою. Архикнязь був готовий прийняти корону, але як член Імперського Дому Австрії йому був потрібний дозвіл від голови сім'ї, імператора і короля Карл І, який вагався, плануючи перейняти на себе польську корону.

Польська мова була відновлена по всій території Царства Польського у освітніх і політичних установах, заборонених Росією після польських повстань 1830 і 1863 років. Центральні держави підтримали військо (нім. Polnische Wehrmacht), яке було створено для допомоги Німеччині у війні, але мобілізація (проводилася полковником Владиславом Сікорським) не знайшла підтримку серед поляків і дала незначущі результати: у кінцевій стадії Регентства армія мала лише близько 5,000 чоловік. Королівство мало свою власну валюту, Marka polska (Польська марка) і Конституцію прийняту 12-го вересня 1917 (монархія, двопалатний парламент, позаполітичні міністри).

Десять польських марок, 1917.

Німецькі цілі

Мета німецької політики була створення краю, який міг легко експлуатуватися з подальшою германізацією, зниження польського населення через голод і важку працю, з завершальною метою створення з Польщі німецької провінції. Під час німецької окупації поляки підлягали примусовій праці і конфіскації продовольства і майна.

Хоча спочатку ближче було австро-польське рішення, вони були відкинуті в лютому після підпорядкування Австро-Угорщини Німеччині.[2]. Контроль над польською економікою і сировиною був у Німеччини. Німці мали повний контроль над польською армією. Кордони цієї «автономної» Польщі мали бути зміненими на користь Німеччини. Німецькі посадові особи вимагали так звану «Польську Пограничну Смугу», яка приводила би до анексії значних частин польських територій, які були частиною російського поділу Польщі. Наприкінці 1916 Німеччина хотіла анексувати майже 30,000 км² польської території.

Ці землі мали бути заселені етнічними німцями і поляки мали бути переміщенні[3]

Такі плани також запропонували члени німецької меншини в Польщі в області Лодзь, вони протестували проти Акта 5 листопада, і вимагали від німецького уряду анексії західної Польщі Німеччиною.[4] Такі плани були погоджені в принципі німецьким урядом у березні 1918 р., а в квітні отримали підтримку в Прусському палаті лордів, але генерал фон Беселер рішуче виступив проти цього в доповіді імператору Вільгельму. У липні Людендорф уточнив свої плани в меморандумі, запропонувавши анексувати дуже розширену "прикордонну смугу" на 20 000 км²[5][6]. У серпні імператор Карл I наполягав на австро-польському варіанті, заборонивши ерцгерцогу Карлу Стефану прийняти корону і оголосивши свою протидію німецьким планам анексії. У відповідь генерал Людендорф погодився залишити Вільню (і, можливо, Мінськ) Польщі, але підтвердив план «прикордонної смуги». Однак це мало допомогло заспокоїти польські настрої, які вважали повернення Вільни само собою зрозумілим і відмовлялися поступатися будь-яку частину колишнього королівства Польщі.

Історичні польські держави

Примітки

  1. Hein Erich Goemans, War and Punishment: The Causes of War Termination and the First World War,
    Princeton University Press, 2000, ISBN 0-691-04944-0, pp. 104-5
  2. Keith Bullivant, Geoffrey J. Giles and Walter Pape, Germany and Eastern Europe: Cultural Identity and Cultural Differences,
    Rodopi, 1999, ISBN 90-420-0678-1, pp. 28-9
  3. Aleksander Kraushar, Warszawa podczas okupacji niemieckiej 1915—1918 Архівовано 28 вересня 2006 у Wayback Machine., Lwów 1921, pp. 39
  4. Hein Erich Goemans, War and Punishment: The Causes of War Termination and the First World War, Princeton University Press, 2000, ISBN 0-691-04944-0, pp. 104–105
  5. Keith Bullivant, Geoffrey J. Giles and Walter Pape, Germany and Eastern Europe: Cultural Identity and Cultural Differences, Rodopi, 1999, ISBN 90-420-0678-1, p. 28-9

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.