Королівство свевів

Наприкінці IV відбувається послаблення військових сил Римської імперії на північних кордонах, особливо поблизу Рейна. У цей час під тиском готів одного зі свевських племен — квади — вимушені були відправитися до західної частини Стародавньої Германії. Тут король квадів Ґермерік вступив у союз з королями вандалів та аланів.

Скориставшись відправленням найбільш дієздатних загонів до Італії для боротьби з остготами, квади-свеви разом із союзниками у ніч з 31 грудня 406 року на 1 січня 407 року перетнули замерзлий Рейн. На той час кількість свевів-квадів становило 25-35 тис. осіб, з яких 8-9 тис. були вояками.

Восени 409 року свеви в союзі з аланами і вандалами вторглися до Римської Іспанії (сучасний Піренейський півострів), пройшовши через Галлію (сучасну Францію)[1]. Вони захопили західну частину римської провінції Галеція. У 411 році Ґермерік завдав поразки вандалам-асдінгам на чолі із Гундеріком, змусивши того відступити на південь, а сам захопив Східну Галецію. Столицею стало місто Брагаса Августа (сучасне м. Брага, Португалія). При цьому відмовилися визнати себе федератами Західної Римської імперії, оголосивши власну незалежність.

З 416 року стали робитися спроби захопити Лузітанію, але тут свеви стикнулися з Королівством аланів та Вестготським королівством. У 417 році свеви зазнали поразки від вестготів, а у 419—420 роках — від аланів.

Королівство свевів у 449 році

Від поразки аланів від вестготів та відправлення вандалів до північної Африки, свеви у 430 році розпочали новий наступ на Лузітанію. У 438—439 році захоплено південну частину цієї провінції, завдавши рішучої поразки коміту Андевоту. У 439 році свеви захопили головне місто цієї провінції — Емеріту Августу (сучасне м. Мерида). У 441 році зайняв головне місто Бетики — Гіспаліс (Севілью). Остаточно Бетику було зайнято у 446 році. Водночас з цього моменту починаються нові конфлікти з вестготами.

У 449 році розпочався наступ на Карфагенську Іспанію та Васконію, більшість цих областей були підкорені свевами. У 455 році розпочався наступ на Тарраконську Іспанію. У відповідь проти свевів виступили вестготами, бургунди та римляни. У 456 році війська свевів зазнали нищівної поразки, у результаті чого королівство свевів розпалося на декілька частин.

Два королівства свевів

Кордоном між державами свевів була річка Міньйо: столиця Південносвевського королівства розташовувалося в Бразі, столиця Північносвевського королівства було в м. Луго. Постійна боротьба між цими державами тривала протягом 456—464 років. За цей час володіння свевів скоротилися до меж колишньої римської провінції Галеція.

Королівство свевів в Галеції

У 464 році при підтримці Вестготського королівства Ремісмунд відновлює цілісність королівства свевів. Втім з цього моменту простежується залежність політики свевів від політики королівського двору вестготів. У свою чергу це спричинило внутрішню боротьбу серед свевської знаті: між провестготською й антивестготською партіями.

Протягом 466—469 років свевам знову вдалося практично повністю захопити Лузітанію. Їх королі почали готувати похід до Бетіки. Така самостійність не сподобалась вестготам, які у 470 році атакували свевські землі.

З поразки свевів протягом 469—470 років відбувається нове послаблення Королівства свевів. Про цей час занадто мало відомостей, тому цей період іменують як «Темні роки». Вони характерні численними змовами, боротьбою різних претендентів на трон. Ймовірно сюди також втручалися вестготи, які ставили підвладних собі королів або повністю захоплювали землі свевів. Близько 520—550 років королівство перестало існувати.

Відродження королівства пов'язано з діяльністю короля Хараріха. Останній скористався тимчасовими труднощами Вестготського королівства для відновлення королівських інституцій та розширення своєї держави. До 559 року він остаточно зміцнив її. При цьому розпочався процес навернення свевів до ортодоксального сповідування. Він завершився за його молодшого сина — короля Теодеміра.

З 569 року посилюються конфлікти з вестготами, викликані амбіціями тамтешнього короля Леовігільда. Втім до 583 року свевським королям вдавалося зберегти самостійну політику. У 570-х роках королями свевів надано землі римо-бриттам, що втікали від англосаксонської навали у Британії.

У 583 році король Еборік визнав зверхність короля вестготів. Це викликало внутрішнє сум'яття серед свевської знаті. Скориставшись ситуацією Леовігільд, король вестготів, підкорив у 585 році королівство свевів, перемігши усіх претендентів та придушивши повстання свевів. Королівство свевів перестало існувати, його землі увійшли до Королівства вестготів під старовинною римською назвою Галеція.