Королівський театр Ковент-Гарден

Сучасна будівля театру є третьою, збудованою у Ковент-Гардені. Перший театр відкрито в 1732 році спектаклем за п'єсою Вільяма Конгріва «Шлях Світу» (The Way of the World), а починаючи з 1734 року, тут ставились опери та ораторії Георг Фрідріх Генделя.

Протягом майже століття театр Ковент-Гарден був одним з двох лондонських драматичних театрів, оскільки ще в 1660 році король Карл II дозволив постановку драматичних спектаклів тільки в двох театрах (другим був не менш знаменитий театр Друрі-лейн). В 1734 році в Ковент-Гардені був поставлений перший балет, «Пігмаліон» з Марією Салле в головній партії, яка всупереч традиції танцювала без корсета. Потім у січні 1735-го пішла нова опера «Аріодант» та інші. 1743 року тут була виконана ораторія Генделя «Месія», і надалі виконання ораторій на релігійні теми в дні Великого Посту стало в театрі традицією. Тут вперше були поставлені опери композитора Томаса Арна, а також опери його сина.

У 1808 році театр був знищений пожежею і на його місці у 1809 збудовали новий театр за проєктом Роберта Смерка, який відкрився 18 вересня постановкою «Макбета». Менеджмент театру підняв ціни на квитки, щоб окупити вартість нової будівлі, проте публіка протягом двох місяців зривала спектаклі постійними криками, ударами і свистом, в результаті чого керівництво театру було змушене повернути ціни до попереднього рівня. До 1846 року в театрі чергувалися драматичні та оперні спектаклі. 1847 року театр був реконструйований і перейменований у Королівську італійську оперу, урочисто відкриту постановкою опери Джоаккіно Россіні «Семіраміда».

У 1856 році театр Ковент-Гарден вдруге згорів. Третій театр Ковент-Гарден був побудований у 1857—1858 роках за проєктом Едуарда Мідлтона Баррі й відкрився 15 травня 1858 року постановкою опери Джакомо Меєрбера «Гугеноти». У виру Першої світової війни театр був реквізований і використовувався як склад. Під час Другої світової війни в будинку театру був танцзал. У повоєнні роки на базі театру була створена постійна оперна, а також балетна трупи. Таким чином театр став домашньою сценою Королівської опери (The Royal Opera) та Королівського балету (The Royal Ballet).

Театр Linbury Studio є гнучким, вторинним простором для виконання робіт, побудованим під землею в Королівському оперному театрі. Вона має висувні кріплені сидіння і підлогу, яку можна підняти або опустити, щоб сформувати студіо підлоги, підняту сцену або сцену з оркестровими ямами. Театр може вмістити до 400 покровителів і проводити різноманітні різні заходи. Він був використаний для приватних функцій, традиційних театральних шоу та концертів, а також громадських і освітніх заходів, випусків продуктів, обідів та виставок і т. д., і є одним з найбільш технологічно розвинених місць проведення в Лондоні з власними громадськими зонами, в тому числі баром і гардеробом.

Театр-студія Linbury регулярно проводить вистави у Королівській школі балету, а також проводить щорічний конкурс молодих британських танцюристів.

Місце проведення було побудовано в рамках перепланування Королівського оперного театру у 90-х роках. Він називається в знак визнання пожертвувань, зроблених лінберійським довірою, на перепланування. Довіру керує лорд Сайнсбері з Престона Кандвер і його дружина Аня Лінден, колишня танцівниця з Королівським балетом. Назва Лінбурі походить від імен Лінден і Сейнсбері. Вона була відкрита в 1999 році за участю трьох середніх навчальних закладів Кройдона (у тому числі Школа дівчаток Коломиї та Еденхамської середньої школи) в оригінальному виконанні під назвою About Face. 5 березня 1856 року театр знову був знищений вогнем. Робота над третім театром, розроблена Едвард Міддлтон Баррі, розпочата в 1857 році, і нове будівництво, яке як і раніше залишається ядром нинішнього театру, було побудоване Лукасом Братс і було відкрито 15 травня 1858 року з постановкою опери Джакомо Меєрбера «Гугеноти».

Королівська англійська оперна компанія під керівництвом Луїзи Піне та Вільяма Харрісона здійснила останню виставу в Театральному королівстві в Друрі Лейн 11 грудня 1858 року, а 20 грудня 1858 року — в театрі з виступом Сатанелли Майкла Балфе і продовжувався в театрі до 1864 року.

Театр став Королівським оперним театром (ROH) у 1892 році, а кількість французьких та німецьких творів збільшилася. Взимку і влітку було дано сезон опери та балету, а будівля також використовувалася для пантомімів, концертів та політичних зустрічей. Під час першої світової війни театр був реквізований Міністерством праці для використання як сховища меблів.

З 1934-го по 1936-ий Джефрі Той був генеральним директором, працюючи разом з художнім директором сером Томасом Бічемом. Незважаючи на ранні успіхи, Той та Бічем урешті-решт розсварилися, і Той пішов у відставку.

Під час Другої світової війни Королівський оперний театр став танцювальним залом. Була можливість, що це буде і після війни, але після тривалих переговорів музичні видавці Boosey & Hawkes придбали оренду будівлі. Девід Вебстер був призначений Генеральним Адміністратором, а балет «Садлерс Уеллс» був запрошений стати резидентом балетної спілки. Був створений Оперний театр Ковент Гарден і виклав плани «встановити Ковент Гарден як національний центр опери та балету, де британські митці працювали у всіх департаментах, де це відповідало підтримці найкращих стандартів …»

Королівський оперний театр був відкритий 20 лютого 1946 року з виступом «Сплячої красуні» в екстравагантному новому творі, розробленому Олівером Месселем. Вебстер з його музичним керівником Карлом Ранклом негайно почав будувати компанію-резидента. У грудні 1946 року вони поділилися своєю першою постановкою, «Королева фей» Генрі Перселла, з балетною компанією. 14 січня 1947 року компанія «Ковент Гарден» виступила з першим виступом «Кармен» Жоржа Бізе. До урочистого відкриття Королівський оперний театр в суботу, 9 лютого 1946 року, представив один з концертів дитячих концертів Роберта Маєра.

Театр застосовує нові технології, над авансценою висить екран з титрами, а в спинках деяких крісел вмонтовані екрани, на яких транслюють лібрето вистави, яку грають на сцені. Щодо діджиталізації театру варто також додати, що у 2011 році Королівський театр створив гру для користувачів iPad, iPhone та iPod Touch, яка отримала назву Show Must Go On. Гравець може стати режисером Королівського театру, керувати постановками опер «Кармен» та «Весілля Фігаро», а також балетів «Лускунчик» і «Лебедине озеро». У серії з п'яти міні-ігор потрібно до підняття театральної завіси знайти ноти, зібрати реквізит, організувати світлове шоу та одягнути солістів. Після виконання всіх завдань гравець опиняється у «глядацькій залі», де у форматі відеоролику бачить власну «постановку». На жаль, для України ця гра недоступна.

Для тих, хто не може дозволити собі придбати квитки, Ковент-Гарден показує оперу та балет на великому екрані прямо на площі чи в парку! Таким чином театр популяризує свої вистави серед широкого загалу та знайомить себе з потенційним глядачем. Щоб дізнатися, де саме відбуватиметься такий відкритий показ, на сайті театру є розроблена інтерактивна карта. Такі покази дуже популярні серед молоді та сімей і часто супроводжуються зустрічами друзів та влаштуванням пікніків.

Для охочих познайомитися з життям всередині театру, адміністрація організовеє екскурсії. Backstage tour — огляд закулісся Королівського театру, де можна пройтися усіма залами театру, роздивитися технології за кулісами та навіть поспостерігати за роботой балетної трупи. Velvet, Gilt and Glamour Tour — екскурсія відбувається у спеціальній залі, присвяченій архітектурі та історії сучасного театру, відвідувачам розказують про історію театру та місцеві байки, пов'язані з ним. Thurrock Tour — екскурсія для творчих особистостей, яким цікаво як шиються концертні костюми та  збираються декорації.

• Royal Opera House official website
• Royal Opera House Collections Online (Archive Collections Catalogue and Performance Database)
• Royal Opera House elevation
• The Royal Ballet School official website