Космач (Івано-Франківський район)

Село забудоване вздовж потоку Велика Маскова, що тече від заходу на схід. Випливає річка із двох джерел понад селом, з-під гори, що її називають Зруби або Малий Верх. Два інші верхи цієї гори Китван і Клива. З гори можна побачити інші села: на заході село Луква або Прислуп, на південний схід смт. Солотвин, на півдні села Кривець та Раковець, а дальше село Пороги, на сході — Дзвиняч, за ним видно Жураки, Монастирчани, на північний схід село Росільна. До села належать присілки Саджівки, Космачівка і Раків Потік. Також космачани умовно виділяють селові частини: Погарі та Луги.

Перша письмова згадка про село є джерелах за 1785—1788 рр.

З точних джерел відомо, що село почалося із присілку Космачівка.

В лютому 1915 року на території Космача стався бій між російськими та австро-угорськими військами. У 20 — 30-х роках через важке матеріальне становище з села емігрувало понад 30 осіб. В липні 1943 року через село проходили частини партизанського з'єднання під проводом С. А. Ковпака.

Всі гори були вкриті смерековими та буковими лісами, оточені викопаним окопом і належали до «скарбу» тобто до держави. Сільська вулиця починалася під самим лісом на заході і йшла на схід, паралельно з річкою і закінчувалася при гостинці, що його звали Греблі, який ішов з півночі села Росільної, перетинав кінець села Космача і переходив на півдні до Заріччя — Солотвини. Річка перетинала гостинець і текла далі в луги і там закінчувалося село. До сімдесятих років ХХ століття в селі Космач лише одна вулиця мала власну назву — це МАРИНА вулиця (наголос на «а»). Всі інші вулиці не мали назви. Із покоління в покоління передавалась згадка про МАРИНУ, може МАР'ЯНУ яка врятувала людей направивши татарсько-турецьке військо в інший бік. Татари і турки знищили МАРИНУ (МАР'ЯНУ) і тому люди назвали вулицю на якій жила ця жінка МАРИНОЮ вулицею. Кожен житель Космача добре знає, що це найдавніша вулиця в селі. Доми були побудовані по обох боках сільської річки й вулиці, — так що воду з річки носили до хат із однієї, і другої сторони. Криниць майже не було.

На 01.01.1939 р. в селі проживало 1430 мешканців (1415 українців і 15 поляків)[1].

• Церква Св. Дмитрія була збудована в 1869 році (перед тим була церква Заслання Св. Духа, яка згоріла в 1860 році), в 1904 році розбудували бабинець.[2] Перебуває в користуванні громади ПЦУ, Богородчанське благочиння, Івано-Франківсько-Галицька єпархія ПЦУ.

В селі виявлено родовища газу.

В Космачі працюють дев'ятирічна школа, бібліотека, будинок культури. Відкрито кімнату — музей бойової слави.

Через територію села Космач проходять шосейні дороги районного і обласного значення, розміщені лінії електропередач, зв'язку, газопроводу і нафтопроводу. З 04.12.2014 року в Космачі відкрито газове постачання в домівки людей для опалення. Інженерна інфраструктура в селі не впливає на проведення механізованих робіт. В Космачі є можливість встановлення підйомників. Це дасть поштовх для створення взаємо зв'язаної туристичної інфраструктури району в гірській місцевості. Адже однією із найбільших перспектив села є гірськолижний туризм. Село Космач має статус гірського села. Тому збільшення туристів дасть можливість сільським ґаздам додаткового заробітку, а в подальшому — основного. Це призведе в свою чергу до подальшого розвитку села, для якого необхідно буде обов'язкове створення нових туристичних, культурних та інших об'єктів. Село Космач знаходиться в сприятливих природних умовах і відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

• Петрушевич Михайло Йосипович — священик УГКЦ, письменник. Оповідання Петрушевича — «образки» з народного життя, помережені містично-релігійними вставками (в стилі Миколи Гоголя, як зазначив Іван Франко).До нас дійшло лише близько 10 оповідань Михайла Петрушевича, написаних під псевдонімами «Євдокій» і «Михайло Новицький»: «Паламар», «Душа», «Вибори», «Градобур», «Солітер», «Що виділа бабуня на тамтім світі».
• Жупанський Олег Іванович  — український поет, перекладач і видавець. Лауреат Премії імені Рильського. Батько Олексія Жупанського.