Костел Воздвиження Святого Хреста (Ушомир)

Костел в Ушомирі разом із дерев'яним монастирем ордену кармелітів було побудовано у 1767 р. коштом шляхетської родини Дубравських. Ушомирський костел отримав значні пожертви від шляхтичів Дубравських і Богушів.

Приклад будівлі монастиря кармелітів в Помпянах, Литва

Так, 2 січня 1767 р. Антоніна з Богушів Дубравська записала на костел 18000 злотих. Також на костел пожертвувала кошти Анна-Домініка Дубравська — 12000 злотих[1]. Її брат — Юзеф Дубравський записав на костел 10000 злотих[2]. У 1888 р. ушомирський костел мав проблеми з технічним станом приміщення, внаслідок чого під керівництвом ксьондза Шпілевського було проведено ремонтні роботи на суму 2365 руб.[3].

На початку XIX ст. ушомирський костел мав двох слуг[4]. Тоді пріором в Ушомирі був Цирил Криліньський. Після нього, до 1815 р. — Цирил Заблоцький, у 1816—1818 р. — Фелікс Наркєвіч, йому допомагав молодий каплан Станіслав Єрузальський[5].

Брати кармеліти

У 1820-х рр. вікаріями в Ушомирі були Корнелій Кординовіч, Вацлав Борисовіч. У 1825 р. на посаду пріора в Ушомирі обрали Едварда Ландебурського, а проповідником — Рафала Янковського. Через три роки їх замістили Гіполіт Григалевіч та Граціян Камєньський[6].

Між ксьондзами та парафіянами інколи виникали конфліктні ситуації. Наприклад, у 1882 р. громада ушомирського костелу подала прохання в канцелярію Луцько-Житомирської дієцезії, щоб ксьондзом на їхню парафію призначили Петра-Павла Андрушкевича.

Колишній ушомирський священник Людвік Козловський, який був на цій посаді 18 років, за його ж словами, був хворим і у нього щоденно траплялися напади. Як писали парафіяни «з цього приводу не було ніякого радіння біля Хреста Господнього, всі приношення, вживалися Козловським на лікування своєї хвороби та утримання значного сімейства»[7].

Після того як Л. Козловський вилікувався, він став обкладати парафіян різними податками. Як результат, багато членів громади були не в змозі задовольнити його жадібність, тому протягом року, а дехто й більше, не сповідалися. Як писали парафіяни: «Нарешті, видимо з милосердя Божого, Козловського перемістили в м. Житомир». На ушомирську парафію призначили ксьондзом П. Андрушкевича. Але невдовзі з‟явилася інформація, що і його на цій посаді має замінити ієромонах Клеменс Романовський, адміністратор олевського костелу. Парафіяни з цього приводу писали: «На нашу парафію зійшла благодать Божа, так як кс. Андрушкевич своєю працелюбністю проявив уже успіхи як біля Храму Божого, так рівно й у виконанні різних треб в парафії та словом сказати, зняв з нас іго Козловського»[7].

Громада виступала проти кандидатури К. Романовського, зазначавши, що не хоче «вдруге попадатися у кігті жадібного коршуна»[8]. Проте прохання громади не було враховано, К. Романовського призначили на ушомирську парафію, а П. Андрушкевича — адміністратором олевського костелу[9].

Остаточно структура римо-католицької церкви на півночі Житомирщини сформувалася у 1777 р., з офіційним створенням Овруцького деканату[10].

Деканат входив до складу Луцько-Житомирської дієцезії та охоплював Овруцький і частину Житомирського повітів Волинської губернії. Він складався з шести парафій (плебаній) з центрами в Овручі, Веледниках, Олевську, Народичах, Ушомирі з філією в Ягоденці, Топорищі[11].

Парафія ушомирського костелу Воздвиження Святого Хреста охоплювала 115 населених пунктів.[12].

Римо-католицьке населення краю проживало переважно у сільській місцевості, тому в населених пунктах, де функціонували костели, частка католиків була незначною. У 1865 р. в Ушомирі римо-католиків налічувалося 23 особа[13]. Ушомирська парафія налічувала 4302 вірянина[14].

Кармеліт Маркус Яндолович, капелан конфедератів барських

Місцеві римо-католики були справжніми патріотами Польщі та намагалися підтримувати національно-визвольні змагання польського народу. Так, у 1794 р. в Ушомирі ксьондзом був Марек Яндолович зі Львова[4] — одіозний католицький діяч, якого російська влада вважала опальним та небезпечним для цілісності Російської імперії. Кармеліт М. Яндолович був духовним лідером та проповідником Барської конфедерації на Поділлі. Походив з львівської міщанської родини. У конфедерації М. Яндоловича вважали за пророка. На початку 1790-х рр. створив фундуш для монастиря кармелітів в Ушомирі[15]. Марек Яндолович розпалював патріотичні та релігійно-містичні почуття. Його вважали за чудотворця, натхненного Богом проповідника, «бо щось у ньому було такого, що ніхто не сумнівався, що ця свята людина розмовляла з Богом». Шляхтичі фанатично вірили в усі його пророцтва, чудотворні дії (в битвах кулі його оминали, розмовляв із Богом, відводив блискавки)[16].

Служіння М. Яндоловича в Ушомирі пов'язано з непересічною подією, головна роль в якій належить видатному польському військовому Юзефу Копечу. Почав службу він ще у 1774 р. в ІІ кавалерійській бригаді військ Великого князівства Литовського. Копеч присягнув на вірність імператриці Катерині ІІ та разом з іншими солдатами увійшов до складу російського війська. Але невдовзі почав готувати повстання проти Росії. В ході повстання Т. Костюшка став на його сторону[17].

Ю. Копеч у своєму щоденнику згадував, що коли він з військом прибув до Ушомира (квітень 1794 р.), вони попросили о. Марека Яндоловича їх благословити. І, не дивлячись на хворобу, отець о другій годині ночі вийшов до військових. Ксьондз освятив солдат і сказав, що вони воюють в ім'я Бога. Ю. Копеч був дуже схвильований і задоволений зустріччю з о. Мареком, адже його слова утвердили військових у думці, що їхня боротьба є волею небес[18]. Т. Костюшко цінував військовий хист Ю. Копеча, призначив його віце-бригадиром та подарував золотий перстень. Копеч відзначився при обороні Варшави, але під Мацеєвичами був пораний та потрапив у полон. Указом Катерини ІІ був засуджений до заслання на Камчатку[17], де написав «Щоденник подорожі Юзефа Копеча через усю Азію, до порту в Охотську, потім по океану через Курильські острови до Нижньої Камчатки, а звідти назад до того ж порту на собаках і оленях», який став першим польськомовним описом Камчатки[19].

У 1934—1935 роках настоятелем костелу в Ушомирі був отець Роман Янковський, який багато років переслідувався як поляк і як церковний служитель каральними органами радянської влади[20].

Костел проіснував до 1940-х років.

В Державному архіві Житомирської області зберігається частина метричних книг ушомирського костелу за період 1830—1916.

• 
  Загальний вигляд колишнього костелу
• 
  Фасад храму
• 
  Західна сторона
• 
  Тильний бік