Ушомир

Ушо́мир (давня назва Ушеськ[1]) — село в Україні, в Коростенському районі Житомирської області. Населення становить 1323 осіб.

село Ушомир
При в'їзді до села
При в'їзді до села
Країна  Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Коростенський район
Громада Ушомирська сільська громада
Код КАТОТТГ UA18060230010051014
Облікова картка Ушомир 
Основні дані
Перша згадка 1150
Населення 1323
Площа 2,979 км²
Густота населення 444,11 осіб/км²
Поштовий індекс 11571
Телефонний код +380 4142
Географічні дані
Географічні координати 50°51′38″ пн. ш. 28°28′03″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 187 м
Водойми р. Уж
Відстань до
районного центру		 20 км
Найближча залізнична станція Ушомир
Місцева влада
Адреса ради 11571, с. Ушомир, вул. Березюка, 17
Карта
Ушомир
Ушомир
Мапа

 Ушомир у Вікісховищі

Розташовується на берегах річки Уж, притоки Прип'яті, за 20 кілометрів від Коростеня, 165 км від Києва. Станція Південно-Західної залізниці.

Назва

Назва походить від назви річки Уж (в давнину Уша). До перших сторіч н. е. на берегах Прип'яті і південніше поряд зі слов'янами жили балтійські племена. Слов'яни рушили на північ і балтійське населення або відступило на північний захід, або було поступово асимільоване. Власні балтійські назви дожили до нашого часу. Уш, Уша, Ус, Уса — дуже поширені назви річок у басейні Прип'яті, особливо з лівого берега, де зустрічається багато балтійських назв. Уосіс — це литовська назва ясеня, вона і принесла ім'я річці.[2]

Історія

У літописах поселення згадується 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска.

Перші письмові згадки про поселення з назвою Ушомир відносяться до кінця XVII століття. В 1683—1684 роках козаки Семена Палія й Захара Іскри зайняли маєток Ф. Немирича (див. Немиричі) і стояли там протягом майже 16 років.

У XVIII столітті в містечку існували православна церква, костел, синагога, два шкіряні й один пивоварний заводи, каменоломні, залізний рудник, дві винокурні, водяний млин. Налічувався 50 дворів з населенням 530 людей.

У 1811 році Ушомир належав кармелітському монастирю, про що є запис у Ревізській відомості (сказці).[3]

У центрі містечка жили євреї, які займалися ковальським і гончарним ремеслами й торгівлею, були майстрами. Українські селяни жили на околицях і займалися тваринництвом й землеробством. На заводах і розробках використовувалася праця українських кріпаків, а також вільних українців і євреїв.

Виникали й нові підприємства. З 1870 по 1890 роки тут почали діяти три смоляні, броварні, скляний і цегельний завод, гончарний цех.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Ушомирської волості Житомирського повіту Київської губернії, мешкало 480 осіб, налічувалось 50 дворових господарств, існували православна церква, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, 4 постоялих двори, 32 лавки, водяний млин[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2381 особи (1144 чоловічої статі та 1237 — жіночої), з яких 597 — православної віри, 1754 — юдейської[5].

1880-х роках почала діяти аптека. Аптекар призначав і продавав ліки. В 1898 році почалося будівництво волосної лікарні на 10 ліжок і амбулаторії (відкрита 1902 року). У лікарні працював один лікар і один фельдшер.

У 1906 році містечко Ушомирської волості Житомирського повіту Волинської губернії с поштовою адресою м.Іскорость. Чисельність дворів 326. Село мало 1 зупинку (стан) на тракті, 1 мирового посередника, 5 мирових судей, 5 судових слідчих. Чисельність жителів 2282. Відстань до Житомира 75 верст.[6]

В 1915 році при створенні ділянки Коростень-Житомир за 5 кілометрів від села Ушомир була побудована залізнична станція Ушомир.

На початку січня 1918 року в Ушомирі оголосили радянську владу. Однак до липня 1920 року територія району періодично перебувала в руках німецьких військ, УНР, військ Польщі (див. Польсько-радянська війна 1920). З 11 по 21 березня, а потім 3 квітня війська УНР влаштовували в Ушомирі єврейські погроми. Можливо що погром 3 квітня був влаштований військами Будьоного, без його дозволу.

19 червня 1920 року війська Першої кінної армії Будьоного остаточно зайняли Ушомир. Містечко ввійшло в утворений Коростенський район у 1926 році. Не обминули Ушомир колективізація і Голодомор в Україні 1932—1933 років[7].

В серпні 1941 року Ушомир був захоплений німецькими військами. В тому ж році Перша піхотна бригада Ваффен-СС вбила майже все єврейське чоловіче населення містечка. 29 грудня 1943 року війська Першого Українського фронту заволоділи містечком.[8]

28 липня 2016 року була створена Ушомирська сільська об’єднана територіальна громада.

Релігійні пам'ятки

Православна церква св. ап. Петра і Павла

Православна церква Св. Петра і Павла, дерев'яна, з дзвіницею, побудована в 1775 році коштом поміщиці Дубравської.[9] Села приходу: Гута Мошківка, Пугачівка, Сантарка, Холосна, Красногорка. В Державному архіві Житомирської області зберігаються метричні книги церкви за період 1797-1919 роки[10].

Костел Воздвиження Святого Хреста

Костел в Ушомирі було побудовано у 1767 р. коштом шляхетської родини Дубровських. Ушомирський костел отримав значні пожертви від шляхтичів Дубровських і Богушів.[11]. Остаточно структура римо-католицької церкви на півночі Житомирщини сформувалася у 1777 р., з офіційним створенням Овруцького деканату [12]. Деканат входив до складу Луцько-Житомирської дієцезії та охоплював Овруцький і частину Житомирського повітів Волинської губернії. Він складався з шести парафій (плебаній) з центрами в Овручі, Веледниках, Олевську, Народичах, Ушомирі з філією в Ягоденці, Топорищі[13]. Парафія ушомирського костелу Воздвиження Святого Хреста охоплювала 115 населених пунктів[14]. Костел проіснував до 1940-х років. В Державному архіві Житомирської області зберігається частина метричних книг ушомирського костелу за період 1830-1916.

Ушомирська школа-інтернат

В Ушомирському парку на базі панського маєтку в травні 1932 р. було організовано дитячий будинок для дітей-сиріт. З 1936 по 1939 р. директором був Михайло Якович Бень.

У роки Німецько-радянської війни дітей було евакуйовано і лише в 1945 р. дитячий будинок відновив свою роботу, його мешканці повернулись в Ушомир.

У повоєнні роки тут проживало 150 вихованців, батьки яких загинули у роки війни або були репресовані. Педагогічний колектив дитячого будинку складався з 11 чоловік, з ник четверо — з вищою освітою. Директором дитячого будинку у 1949 р. був Іван Петрович Ружейников, а пізніше дитячий будинок очолював Сергій Іванович Коньков.

На території дитячого будинку знаходились спальний корпус, робочі кімнати, їдальня, медпункт, лазня, майстерня, швейна кімната і підсобне господарство.

З 15 серпня 1961 р. дитячий будинок було реорганізовано у санаторну школу-інтернат, яку очолював Семен Михайлович Ковлер.

На цей час було збудовано трьохповерховий спальний корпус, нове приміщення їдальні, пральню і господарські прибудови. В школі навчалися і оздоровлювались діти з усіх куточків Житомирської області.

В 1988 р. збудовано нове приміщення школи-інтернату. У зв'язку з наслідками аварії на ЧАЕС з 1989 р. санаторну школу реорганізовано в Ушомирську загальноосвітню школу інтернат I—II ступенів. За цей час проведено капітальний ремонт їдальні, спального корпусу, реконструйовано котельню та тепломережу. Значно поліпшилась матеріально-технічна база: закуплено нові меблі, відкрито комп'ютерний клас, переоформлено шкільні кабінети та спальні кімнати.

Очолював заклад з 1981 по 2011 роки відмінник освіти України, депутат сільської ради, досвідчений педагог, вчитель фізики Петро Михайлович Сенюк.

В школі-інтернаті станом на 2011 р. проживають, навчаються і виховуються 185 учнів з північних районів Житомирської області, з них 15 дітей-сиріт, 164 учні, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Процес навчання забезпечують 42 кваліфікованих спеціалісти, серед них три педагоги мають звання «вчитель-методист» та «вихователь-методист», «старший вчитель» — 3 чоловіки; відмінник освіти України — 4; спеціаліст вищої категорії — 8; I категорії — 21; II категорії — 4; спеціалістів — 9.

З 1 вересня 2011 р. очолює школу-інтернат вчитель математики Світлана Володимирівна Павленко.

  • Центральний вхід
  • Один із корпусів школи-інтернату
  • Колишня будівля де жила панська прислуга. Нині тут мешкають вихователі закладу

Ушомирський парк

Ушомирський парк є парком-пам'яткою архітектури садово-паркового мистецтва місцевого значення площею близько 13 га.

  • Обеліск на честь 50-річчя ВЛКСМ
  • Пам'ятник на братській могилі червоноармійців
  • Ушомирський парк, інформаційний камінь
  • В Ушомирському парку

Ушомирський зоопарк

В селі є зоопарк, який є відкритий для відвідувачів. Мешканці зоопарку — переважно ручні тварини (серед яких олені, дикий кабан, коні, різноманітні птахи).

Відомі люди
  • Кіпніс Менахем (1878, Ушомир — 1942, Варшава) — співак, письменник, музичний критик, етнограф (збирач єврейського фольклору), фотограф;
  • Кіпніс Левін (1894, Ушомир — 1990, Тель-Авів) — ізраїльський дитячий письменник;[15]
  • Паламарчук Костянтин Савич (1921—2011) — український педагог, відмінник освіти України;
  • Рак Леонід Пилипович (25.02.1935—12.08.2005) — педагог, відмінник народної освіти, Соросівський стипендіат, кандидат в майстри спорту з волейболу;
  • Трохимчук Віктор Васильович (нар. 05.04.1955) — український науковець у галузі фармації, професор, заслужений працівник освіти України;
  • Броник Юрій Миколайович (1972—2014) — сержант Збройних сил України, учасник АТО/OOC.
  • Дорошенко Світлана Іванівна (9 березня 1936) — Доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, Української академії наук.

Примітки
  1. Інститут історії України НАН України
  2. Назви річок поліських[недоступне посилання з липня 2019]
  3. Архів:ДАЖО/118/14/24 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (рос). 1811. с. 671. Процитовано 7 січня 2022.
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-26)
  6. Список населених місць Волинскої губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. —- 219 с.
  7. Спогади Субіної Олександри Петрівни, 1908 року народження, жительки села Кропивня. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 липня 2009.
  8. Наша Победа. День за днем — проект РИА Новости
  9. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т.ІІ. Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. — Почаев, 1889. — C. 99 
  10. Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг: Православ'я (укр). том 2. Житомир: видавництво «Волинь». 2010. с. 604. ISBN 978-966-690-132-6.
  11. Wołyniak. Część I/Wołyniak. // Z przeszłości Karmelitów na Litwie i Rusi. — Kraków, 1918. — С. 441.
  12. Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. T. VII. — С. 779.
  13. Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. T. VII. — С. 781.
  14. Антон Сичевський. ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНИЙ ПРОСТІР РИМОКАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПІВНІЧНОЇ ЖИТОМИРЩИНИ У ХVІІ–ХІХ ст.. — 2016. — С. 315.
  15. Кипнис Левин // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.