Коцко Адам

Адам Здислав Коцко (23 грудня 1882[1], с. Шоломия або Шоломинь, нині Пустомитівський район, Львівська область — 1 липня 1910, Львів) — діяч українського студентського руху в Галичині, борець за український університет у Львові.

Адам Коцко
Народився 23 грудня 1882(1882-12-23)
с. Шоломинь, Пустомитівський район, Львівська область
Помер 1 липня 1910(1910-07-01) (27 років)
м. Львів
·кульове поранення
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство  Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність громадський активіст
Відомий завдяки діяч українського студентського руху
Alma mater Львівська академічна гімназія
Львівський університет
Батько Андрій Коцко
Мати Соломія Павліковська

Життєпис

Адам Коцко народився 23 грудня 1882 року в селі Шоломия Бобрецького повіту, тепер Пустомитівський район Львівської області[2] в сім'ї Андрія Коцка і Соломії (Саломеї) з роду Павліковських. Охрестив його аж через три місяці — 25 березня 1883[1] року греко-католицький священник і парох храму святого пророка Іллі в Шоломиї о. Олександр Радзикевич. При хрищенні отримав подвійне ім'я Адам Здіслав[1].

Сім'я Коцків у пошуках кращого життя переїхала в Бережани, далі в Бучач, а 1901 року — у Львів. Батько Адама працював у страховому товаристві «Дністер» переписувачем документів, а мати походила з польської родини та була домогосподаркою. Прадід по матері брав участь у Листопадовому повстанні[3].

Через часті переїзди родини спочатку навчався у Бережанській та Бучацькій гімназіях. Брат був чотарем УГА, служив, зокрема, у 1-й сотні Літунського полку (Дуліби, тепер Стрийський район).

У 1905 році Адам Коцко закінчив Академічну гімназію у Львові. Був членом театрального гуртка, його малярські твори історичної тематики експонувались у приміщеннях Академічної гімназії. 1905 року вступив на правничий факультет Львівського університету. Здійснив багато подорожей по Галичині та Наддніпрянській Україні, розповіді про які вміщував у львівських газетах.

Адам Коцко був членом українського академічного молодіжного товариства «Вільна громада» і товариства робітників «Воля». Побував в Америці разом із заробітчанами, після чого у газеті «Громадський голос» опублікував враження від поїздки.

1906 року поранений у Львівському університеті під час сутички між польськими та українськими студентами. 1907 року через участь у демонстраціях українських студентів, що вимагали створення українського університету, був заарештований. Через голодування звільнений.

Тіло мертвого Адама Коцка із слідами від кулі на голові.

1 липня 1910 року українцями було заплановане віче, проведенню якого намагались завадити поляки, спорудивши в приміщенні Університету барикади. Їхньою головною метою було перешкодити українським студентам вийти з Університету й таким чином зірвати запланований похід вулицями Львова. Після спорудження поляками барикад почались сутички, під час яких поляки почали використовувати зброю. Перестрілку зупинила поліція, яка прибула через 15 хв. В результаті 28 осіб було поранено.

Адам Коцко був важко поранений у голову польськими шовіністами. Помер через 9 годин на руках у своєї матері.

Василь Мудрий згадує про це віче та вбивство Коцка в своїх спогадах про Український таємний університет у Львові.[4] Він також згадує, що студент Леонтович був важко пораненим в ногу під час сутичок.

Поліція заарештувала 127 українців, у тому числі шістьох дівчат. Зі студентів-поляків не затримали жодного, лише записали їхні домашні адреси після чого відпустили.

Похорони Адама Коцка 4 липня 1910 року вилилися у багатотисячну маніфестацію. Він був похований на Личаківському цвинтарі[5] (поле № 5, поряд могила Аполлона Ничая). Промови біля могили Адама Коцка тривали близько шести годин. Слова прощання над могилою студента промовили Кость Левицький, Михайло Грушевський, Кирило Трильовський, Осип Назарук та Лонгин Цегельський.

З повідомлень української львівської преси

«Сьогодня, в п'ятницю рано, полилась кров на львівському університеті. Багато академіків тяжко і легко поранених. Академік Адам Коцко вбитий бровнінгом. Українська академічна молодіж зібралась сьогодня о год. пів до дев'ятої в ІІІ залі університету, щоби запротестувати проти ігнорованя правительством справи українського університету. Як відомо, при останній бюджетовій дебаті, презес кола польського посол Гломбінський заявив у своїй промові, що польське коло не може згодитись на вилученє існуючих українських катедр на львівському університеті в окреме тіло, котре мало би бути переходовим станом до самостійного українського університету. Австрійське правительство, повинуючись волі кола польського, перестало відтоді конферувати з українською парламентарною репрезентацією, не хотячи тим самим й чути про здійсненє бодай в частині домагань всього українського народу в справі українського університету. Се провокаційне становище правительства і кола польського дало причину до того, що українські посли заявили, що будуть ставити перешкоди в справі креованя італійського правничого факультету у Відні. Се провокаційне становище нинішнього правительства Бінерта-Штірка і кола польського відчуло діймаючо українське студентство. Висловом його обуреня було нинішнє демонстраційне віче на університеті, а епілогом віча — труп і кільканайцять тяжко і легше ранених.

Віче на університеті.

О год. пів до 9 відбуло около 300 українських академіків віче в ІІІ салі університету в цілі запротестованя проти ігноровання і легковаженя міністерством просвіти справи українського університету. Віче відбувалося зовсім спокійно. Коли зближалось воно до кінця і українські академіки хотіли спокійно опустити університет, долетіли до салі вічовиків голоси і крики вшехпольської молодіжи, котра заскочена українським вічем прийшла на університет у невеликій кількості.

Барикади.

Група вшехпольської молодіжи разом з педелями старалась спершу перешкодити вічу. Бачачи, одначе, перевагу чисельну українських академіків, кинулася до будови барикад. На відголос тріску і ломоту лавок та криків вшехполяків кинулась частина української молодіжи, щоби перешкодити в будові барикад.

Стріли револьверові.

Прийшло до бійки на палиці і поліна. Почали падати з обох сторін поліна. Втім, як запевняють найбільше категорично учасники подій академіки тов. Осип Охримович і Ревюк, впали зі сторони вшехпольської молодіжи револьверові стріли.

Труп і ранені.

Страшна хвиля… Академік Адам Коцко, симпатик нашої партії, що стояв на самім переді української молодіжи, поцілений кулею бравнінга повалився на землю. Стрілів впало з обох сторін около 50. Між українською молодіжею ранено кількох тяжко (один в голову, а один в коліно), а кільканадцять легко. Ранено також легко в голову кількох педелів і кількох польських академіків…»

Вшанування пам'яті
Надгробок Адама Коцка, Личаків, 2015

У 1912 році на могилі Адама Коцка встановили величну статую «скорботна Мадонна», привезену з Німеччини.

У 1954 році «Мадонна» авторства скульптора Гейлінга зникла з постаменту. Скульптура впродовж 35-ти років у Ризі прикрашала могилу письменниці Лілії Мартінсон. Львівський інженер-поліграфіст Георгій Винниченко ще у 1960-х роках розшукав її[6]. У 1968 році на цій підставі обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури звернулася до прокуратури Литовської РСР з клопотанням про повернення пам'ятки, але отримала відмову. Лише у грудні 1989 року статую повернули до Львова, а 1 липня 1990 року її вмонтували на могилу Адама Коцка[7].

  • Одна з вулиць Львова названа іменем Адама Коцка.
  • В основу детективної повісті Р. Коритка «Таємниця скульптора Гейлінга» («Тріада плюс», 2014) лягла історія із викрадення символічної фігури з могили А. Коцка.
  • Носковський Зенон ініціював встановлення пам'ятного дерев'яного хреста А. Коцку у селі Сороки[8]
  • У 1915 році у м. Вінніпег відкрили Бурсу імені Адама Коцка.[9]

Примітки
  1. ЦДІАУ у Львові. — Ф. 201. — Оп. 4а. — Спр. 7344. — Арк. 29.
  2. Адам Коцко — символ боротьби українського студентства за національний університет у Львові
  3. Сальомея Коцко, Подяка матері б. п. Адама Коцка, «Громадський Голос» 1910, ч. 28, с. 2.
  4. Мудрий В. Український університет у Львові у рр. 1921-1925 (1948). irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 27 грудня 2019.
  5. Відомі поховання / Личаківський некрополь. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
  6. Лупій Г. Львівський історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар»: путівник. — Львів: Каменяр, 1996. — С. 319.
  7. Личаківському цвинтарю повернули голову ангела
  8. Сороки // Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 656.
  9. Канада // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 3. — С. 943.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.