Кочо Валентин Степанович

Валентин Степанович Кочо народився 23 грудня 1913 року на станції Голта Кам'яномостівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині місто Первомайськ Миколаївської області в родині земського лікаря. У 1927 році закінчив семирічку, після чого почав трудову діяльність учнем на машинобудівному заводі імені 25 жовтня, пізніше — учнем електромонтера поштово-телеграфної станції. 1931 року з відзнакою закінчив школу робітничої молоді. Працював слюсарем у Первомайській МТС, електромонтером Первомайської ГЕС.

У 1932 році вступив до Харківського електротехнічного інституту.

З 1933 року переїхав до м. Запоріжжя, де почав працювати на «Запоріжсталі». Продовжив своє навчання на вечірньому відділенні філії Дніпропетровського металургійного інституту, який закінчив з відзнакою у 1937 році.

Як виробничник та відзначений за навчання молодий інженер, був прийнятий до аспірантури Дніпропетровського металургійного інституту, де на початку 1941 року захистив кандидатську дисертацію.

У березні 1941 року був переведений до Уральського індустріального інституту м. Свердловськ. Працював доцентом та виконував наукову працю на Уралмашзаводі. З березня 1942 року переведений на Уралмашзавод, де брав участь у налагодженні виробництва для випуску оборонної продукції. У серпні 1943 року відкомандирований з заводу до інституту, де продовжив працю доцентом.

По закінченню війни, з 1 вересня 1947 року, переведений до Київського політехнічного інституту. Працював доцентом, та продовжував наукову працю під керівництвом академіка М. М. Доброхотова. У 1952 році захистив докторську диссертацію. Йому було присвоєно звання професор.

У 1958 році створив та очолив кафедру автоматизації теплових процесів промислових підприємств при Київському політехнічному інституті. Одночасно став заступником директора по науковій роботі Київського інституту автоматики (1958 — 1959 роки). Завідував кафедрою АТЕП теплоенергетичного факультету Київського політехнічного інституту з 1958 по 31.03.1979 року.

Помер 16 серпня 1990 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

У 1941 році захистив кандидатську дисертацію з питань вимірювальної техніки в металургічному виробництві.

У 1952 році захистив докторську дисертацію.

В. С. Кочо видано понад 400 наукових і навчально-методичних робіт, з них 5 монографій,70 винаходів,11 навчальних посібників, 5 брошюр.

Підготував понад 60 кандидатів і докторів наук. Серед перших аспірантів його кафедри були: академік НАНУ Найдек В. Л., член-кореспондент НАНУ Перелома В. О., професори Антосяк В. Г., Ревун М. П., Лисиця В. К., Ковриго Ю. М. та інші.

За заслуги перед батьківщиною нагороджений:

• Медаль «За трудову доблесть» (21.11.1953);
• Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (13.04.1970);
• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (22.09.45);
• Медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1975);
• Медаль «40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1985);
• Медаль «Ветеран праці» (1984);
• Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»;
• «За достигнутые успехи в развитии народного хозяйства СССР» (8.10.1974);
• Нагрудний знак «Изобретатель СССР»

• Наладка приборов теплотехнического контроля: Учеб. пособие / В. С. Кочо, Л. Д. Пайзанский, Н. Н. Сахно.: Киев, КПИ, 1980.
• Кочо В. С., Барзилович В. С. Термические печи с роликовым полом.: К., Техника, 1969.
• Кочо В. С., Ерошенко В. А. Физико химические и теплофизические особенности современного мартеновского процесса.: М., Металлургия, 1974.
• Яценко А. К. и Кочо В. С. Методы оптимального управления сталеплавильными процесами.: М., Металлургия, 1990.
• Пути повышения эффективности и надежности систем управления ТЭС / А. А. Белов, Б. А. Баллод, В. С. Кочо // Совершенствование оборудования и режимов работы тепловых электрических станций: межвузовский сборник. — Иваново, 1982.

Теплоенергетичний факультет НТУУ «КПІ»

• Крыжановский К. С. Профессор Кочо. Человек эпохи. — К.: Сталь, 2013. (ISBN 978-617-676-038-2)
• Архівні дані особистої справи В. С. Кочо за 1947–1989 рр. та його особисті автобіографічні спогади, досліджені та викладені його вдячними учнями, у звїязку зі 100-річчям з дня народження.