Первомайськ (Миколаївська область)

Первомайська міська рада

З середини XIV ст. після битви на Синіх Водах ці землі перебували під владою Литовського князівства, і в 1420 році неподалік від нинішнього Первомайська князь Вітовт побудував арковий міст через Південний Буг, по якому проходив торговельний шлях з Брацлавщини і Київщини до Чорного моря. Після Люблінської унії володіння литовських князів між Південним Бугом, Кодимою та Синюхою (Пн і Пн-Зх) відійшли до Речі Посполитої, правобережжя Бугу (нижче за течією від гирла Кодими; Пд-З і Пд) контролювали кримські татари, а лівобережжя (нижче за течією від гирла Синюхи; Сх) — запорізькі козаки.

Навесні 1676 року гетьман запорізький Іван Самойлович направив козака Степана Підстреленого із завданням підшукати в гирлі Синюхи поблизу польського і османського кордонів місце для будівництва укріплення. Того ж року й було побудовано фортецю у вигляді правильного восьмикутника. Козаки назвали своє укріплення «Орлик» (від назви місцевого урочища). Замок входив до складу Бугогардівської паланки Запорозької Січі. Майже одразу ж під його захистом тут почали селитися втікачі зі сторони Речі Посполитої та інших місць. Перші хати ставилися на схід від укріплення вздовж Синюхи та Бугу. Нині — це східна частина від вулиці Автодорівської до Київської. У XVIII ст. тут неодноразово зустрічалися представники суміжних держав, які розв'язували межові та інші питання.

У 1754—1759 й 1761—1764 Орел входив до складу Новослобідського козацького полку. У 1764 році в Орлику були засновані прикордонне комісаріатство й митниці. З'являється мануфактурна промисловість, гончарство, ковальство, водяні млини, а одночасно — й купці.

За час свого існування Орликівському шанцю довелося пережити не один напад ворогів. Останнім значним походом ворогів проти фортеці на лівому березі Південного Бугу був напад запеклого ворога наших предків — кримського хана Гірея. Його 70‑тисячна орда у січні 1769 року зруйнувала укріплення, спалила слободу Орлик, а також частину прилеглих сіл. 1770 року Орликівський шанець було відвойовано російською армією Петра Паніна. У 1770 році укріплення було перейменоване в Катериненшанець (Катерининський шанець), 1772 року — слобода Орел була зарахована до розряду міст. У 1781 році поселення дістає назву «Ольвіополь».

У 1762 році козаки й українські кріпаки втікачі на правому османському березі Південного Бугу (на територіях Ханської України) заснували слободу Олта, яка належала Османській імперії. Назва її походить від тюркського слова «олта» — низовина. Відповідно до Ясського договору (1791) Голта була приєднана до Російської імперії.

1750 року на лівому березі Південного Бугу, між гирлами Кодими й Синюхи, Річ Посполита збудувала укріплення й карантинну заставу Богополь. Він започаткував третю частину сучасного Первомайська. Богополь розвивався переважно як торговельно-ремісницьке містечко. На сучасній вулиці Миколи Вінграновського впритул одна до одної ліпилися крамниці великих і дрібних торговців. Тут же було вісім приватних готелів. А нижче понад Бугом (на теперішній вулиці Кузнечній) працювало понад 30 кузень.

Усі три поселення входили до різних губерній Росії. Так, Ольвіополь був містом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, Богопіль — містечком Балтського повіту Подільської губернії, Голта — казенним селом Ананьївського повіту Херсонської губернії.

Ольвіополь, Богопіль та Голта як окремі поселення проіснували до 1919 року. Цього року на мітингу 1 травня було прийняте рішення про об'єднання всіх трьох частин в одне місто і на честь дня солідарності трудящих назвати його Первомайськом.

У 1923 році Первомайськ стає окружним центром УСРР та районним центром Богопільського району. До кінця 1925 року тут діяли цегельний, шкіряний, мило- і пивоварний заводи. Працювала дизельна електростанція, яка обслуговувала 450 абонентів.

У квітні 1925 делегати VI окружного з'їзду Рад заклали на березі Південного Бугу гідроелектростанцію потужністю 1200 кВт. У свій час це була найпотужніша в Україні й перша на Південному Бузі.

У 1924—1925 навчальному році діяли чотири семирічних, три початкові школи, сім шкіл лікнепу. У 1922—1924 рр. відкрилися індустріально-технічна, економічна, торгова професійні школи і школа харчовиків. У 1926 почала функціонувати фельдшерсько-акушерська школа.

У 1926 р. став до дії цементно-бетонний завод, який постачав матеріали для промислового та сільського будівництва, поблизу Первомайська відкритий кам'яний кар'єр, машинобудівний завод ім. 25 жовтня освоїв випуск двигунів внутрішнього згорання.

У 1927 був відкритий Первомайський краєзнавчий музей. У ньому було зібрано понад 20 тис. археологічних знахідок та інших історичних матеріалів. Сюди надходили майже всі знахідки Бузькій археологічної експедиції, яка у 1931—1932 роках вивчала береги річки Південний Буг.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1477 жителів міста[3].

У 1939 в місті проживало 33 тис. мешканців.

У 1940 р. Первомайськ віднесли до категорії міст обласного підпорядкування Одеської області.[4]

У 1941 р. в місті було створено винищувальний батальйон, до складу якого увійшло близько двох тисяч мешканців. З 9 по 28 липня 1941 року в місті перебував штаб Південного фронту (командуючий фронтом — генерал армії Іван Тюленєв). Оборону міста здійснювали частини 18-ї армії, на рубежі оборони міста 3 серпня 1941 року був смертельно поранений командир 169-ї стрілецької дивізії генерал-майор Іван Турунов. Німецькі, угорські та румунські війська захопили місто 3 серпня 1941 року .

Лівобережна частина міста (Ольвіополь і Богопіль) ввійшли до генеральної округи Миколаїв рейхскомісаріату Україна як окружний центр однойменної округи. Любашівський, Кривоозерський, Врадіївський, Доманівський райони, правобережна частина Первомайська (Голта) і Первомайського району румунським окупаційним режимом об'єднані в єдину адміністративну одиницю — Голтянський повіт губернаторства Трансністрії. Всього в роки нацистської окупації в Первомайську діяли шість підпільних груп, які також підтримували зв'язок з партизанськими загонами «Південний» і «Буревісник», з навколишніх лісів.

22 березня 1944 року війська 5-ї гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта Олексія Жадова оволоділи Первомайськом. У боях за місто найбільше відзначились воїни 13-ї гвардійської стрілецької дивізії, 8-ї та 9-ї гвардійських повітряно-десантних дивізій, 29-ї зенітно-артилерійської дивізії.

У лютому 1954 Первомайськ увійшов до складу Миколаївської області.

У другій половині XX століття Первомайськ стає великим промисловим центром, основними галузями якого є машинобудування, легка, харчова та переробна промисловість. У 1955 в місті вводиться в експлуатацію цукровий завод, а 1956 дав першу продукцію Первомайський молочноконсервний комбінат. У 1961 стала до ладу меблева фабрика. Наприкінці 60-х побудовані каменедробильний завод «Граніт», хлібозавод і овочеконсервний завод. У 1968 р. здана в експлуатацію перша черга заводу «Фрегат», який освоїв виробництво потужних дощувальних установок. У 1976 р. завершено будівництво Первомайського м'ясокомбінату, одного з найбільших в Україні.

На території міста розташований ландшафтний заказник місцевого значення Острів Довгий.

Місто розташоване у помірній степовій зоні. Клімат континентальний.

Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 20.6 °C (69 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -4.4 °С (24 °F).[5]

• Первомайський політехнічний інститут Національного університету кораблебудування ім. Адмірала Макарова.
• Первомайський медичний коледж
• Первомайська філія Первомайський коледж ПВНЗ «Університет сучасних знань»
• Первомайська філія медичного коледжу «Монада»
• Перша міська гімназія (колишня середня школа № 11)

• Філія Центрального музею Збройних Сил України — Музей ракетних військ стратегічного призначення.
• Краєзнавчий музей — експозиція присвячена природі та історії Первомайщини.[2]
• Орликівський шанець — пам'ятка про фортецю «Орлик», яку було збудовано у XVII столітті на схилах Синюхи. Частині міста, що входила до складу козацької держави.[2]
• Меморіальний комплекс «Сквер Перемоги» — знаходиться у центрі міста поряд з площею Тараса Шевченка. У парку розташований пам'ятник воїну-визволителю.[2]
• Первомайський український пересувний робітничо-селянський театр — базувався у Первомайську в 1920-х роках. Очолював театр Володимиром Магаром, згодом Народний артист СРСР.
• Пам'ятник Тарасові Шевченку

• Різдвяно-Богородицька церква була збудована 1885 року в Ольвіополі. У 1926 році деякий час до свого арешту настоятелем храму був архімандрит Варсонофій (Юрченко). Зруйнована в 1937 році.
• Свято-Варваринська церква відбудована в мікрорайоні Фрегат у 2005 році взамін дерев'яної козацької, зруйнованої 1967 року. Діюча.
• Свято-Миколаївська церква відбудована в мікрорайоні Коротченка замість зруйнованої в 1944 році. Діюча.
• Свято-Михайлівська церква — діючий храм у мікрорайоні Скала. Першу цеглину в будівництво церкви покладено 1998 року. Завершено будівництво в 2008 році.
• Свято-Покровська церква — найстаріший з нині діючих храмів міста. Збудована в Богополі 1805 року в стилі класицизму. У 1839 році поруч з церквою побудовано дзвіницю[9].

• Телеканал «Олта» — Первомайський місцевий недержавний інформаційно-розважальний телеканал і трансляція на 9-му каналі.
• Телеканал «Твій Всесвіт» — виробництво власних програм і трансляція в кабельних та цифрових мережах.

• 91.3 МГц — Радіо РОКС Україна
• 100.4 МГц — Русское Радио Україна
• 100.9 МГц — Хіт FM
• 102.9 МГц — Мелодія FM
• 104.5 МГц — Радіо П'ятниця
• 105.5 МГц — Радіо Релакс
• 105.9 МГц — УР-1 / Радіо Миколаїв

Часописи «911», «Вісник Первомайська», «ТВ Всесвіт», «Обрій», «Ріатон», «Прибузький вісник», інформаційно-рекламне видання «Імідж Первомайська», рекламно-інформаційний часопис «БЕРИ» (російською мовою).

Гард.City — міське інтернет-видання, запущене у серпні 2019 року колективом ТОВ "ТКМ «Всесвіт» та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».[10]

• Андреєв Анатолій Йосипович (1900—1973) — радянський військовий діяч, генерал-лейтенант (1945).
• Аркушенко Володимир Прокопович (1925—1977) — український актор, народний артист УРСР (1969);
• Анненський Ісидор Маркович (1906—1977) — радянський кінорежисер і сценарист, заслужений діяч мистецтв РРФСР (1971);
• Антонюк Андрій Данилович (1943—2013) — український художник, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1994), заслужений художник України (1989), лауреат премії імені Василя Стуса (1993), народний художник України (2007);
• Бродецький Зеліг (1888—1954) — британський математик та сіоністський діяч, професор, президент Єврейського університету у Єрусалимі;
• Валь Едгар де (1867—1948) — професор математики і фізики, лінгвіст, засновник міжнародної штучної мови окциденталь (інтерлінгва);

Композитор Микола Вілінський

• Вілінський Микола Миколайович (1888—1956) — український композитор і видатний педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1951);
• Вінграновський Микола Степанович (1936—2004) — український поет, прозаїк, актор, кінорежисер. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1984);
• Вінницький Мойсей Вольфович (1891—1919) — командир 54-го імені Леніна радянського революційного полку, сформованого з одеських анархістів, кримінальних елементів та студентів Новоросійського університету. У період до Жовтневого заколоту у Росії здобув визнання як відомий одеський кримінальний нападник;
• Гаркавенко Іван Петрович (1918—2008) — — воїн-залізничник, командир взводу, Герой Соціалістичної Праці (1943);
• Гранатурофф Асіа (1911—1982) — французька актриса, митець, модель Асіа початку 1930-х років;
• Драгомирецький Володимир Порфирович (1914—1979) — генерал-лейтенант авіації, Герой Радянського Союзу (1944), Заслужений військовий льотчик СРСР (1965);
• Зелінський Ігор Петрович (1933—2002) — доктор геолого-мінералогічних наук, академік, ректор Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, заслужений діяч науки і техніки України.
• Камінський Валерій Віталійович (1945) — український військовик, генерал-лейтенант.
• Кочо Валентин Степанович (1913—1990) — засновник і завідувач кафедрою АТЕП теплоенергетичного факультету Київського політехнічного інституту, доктор технічних наук, професор.
• Лобов Яків Михайлович (1924—1945) — командир танкової роти, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно);
• Мельник Яків Іванович (1890—1982) — організатор та керівник партизанського руху в Україні, командир Вінницько-Сумського з'єднання партизанських загонів, полковник.
• Паламарчук Георгій Михайлович (1919—2007) — командир торпедного катера, Герой Радянського Союзу (1944);
• Песке Жан (1870—1949) — французький живописець, графік, пастеліст, гравер;
• Побережченко Сергій Володимирович (1965) — український тренер, волейболіст, Заслужений тренер України;
• Черевичний Іван Іванович (1909—1971) — радянський полярний льотчик, Герой Радянського Союзу (1949);

• Вербовий Олексій Петрович (1899—1978) — працівник сільського господарства, Герой Соціалістичної Праці.
• Гацуц Митрофан Петрович (1905—1980) — працівник сільського господарства, Герой Соціалістичної Праці.
• Дорошенко Світлана Тимофіївна (1937—2013) — літературний критик, публіцист;
• Жигайлов Микола Миколайович (1904—1971) — генерал-майор, колишній командир 46-ї ракетної дивізії.
• Завадський Володимир Георгійович (1919—1992) — льотчик-розвідник, Герой Радянського Союзу (1944), учасник визволення м. Первомайська;
• Зарницька Єфросинія Пилипівна (1867—1936) — українська театральна актриса і співачка;
• Калашнікова Тетяна Василівна (1929—2005) — працівник сільського господарства, Герой Соціалістичної Праці.
• Карлюга Євгенія Кирилівна (1899—1976) — працівник сільського господарства, Герой Соціалістичної Праці.
• Крижанівський Сава Полікарпович (1914—1970) — командир взводу автоматників, Герой Радянського Союзу (1944);
• Кузнецов Володимир Іванович (1916—1987) — командир стрілецького взводу, Герой Радянського Союзу (1944), учасник визволення Миколаївщини;
• Мельник Яків Іванович (1903—1955) — працівник сільського господарства, Герой Соціалістичної Праці.
• Миронов Олексій Феодосійович (1933—2008) — працівник промисловості, Герой Соціалістичної Праці.
• Осипов Валентин Маркович (1922—2007) — генерал-майор, колишній командир 43-ї гвардійської ракетної дивізії.
• Слабченко Михайло Єлисейович (1882—1952) — український вчений-історик, академік ВУАН (1929), репресований;
• Теодор Михайло Миколайович (1924—1992) — працівник сільського господарства, Герой Соціалістичної Праці.
• Цушко Харлампій Іванович (1922—1999) — працівник сільського господарства, Герой Соціалістичної Праці.
• Шелякін Василь Микитович (1922—2000) — артилерист-розвідник, кавалер ордена Слави 3-х ступенів, учасник визволення Миколаївщини.

• Валянський Михайло Якович (1915—1987) — командир кулеметного взводу, Герой Радянського Союзу (1946);
• Дорошенко Світлана Тимофіївна (1937—2013) — літературний критик, публіцист;
• Лоскутов Всеволод Володимирович (народ. 1946 р.) — російський дипломат.
• Різниченко Олексій Сергійович (народ. 1937 р.) — український поет, правозахисник. Член спілки письменників України. Лауреат премії ім. П. Тичини.
• Тараненко Василь Григорович (1914—1991) — розвідник, кавалер ордена Слави 3-х ступенів.