Красилівський цукровий завод

У 1842 році в містечку Красилів Старокостянтинівського повіту Волинської губернії Російської імперії було збудовано цукровий завод, у 1860 - 1861 рр. що виготовив 6875 пудів цукру.

Умови роботи були важкими - офіційно діяв 12-годинний робочий день, але влітку він міг досягати 15 - 17 годин, застосовувалася жіноча та дитяча праця.

У ході першої російської революції 14 березня 1906 року працівники заводу влаштували страйк, вимагаючи введення 8-годинного робочого дня та заміни заводської адміністрації, але виступ виявився неуспішним.

В цілому, до революції 1917 завод був головним промисловим підприємством Красилова[1][2].

У ході громадянської війни Красилів до 1920 перебував у зоні бойових дій, підприємство постраждало, але надалі було відновлено та відновило роботу.

В 1923 при цукровому заводі були відкриті клуб з бібліотекою і школа ліквідації безграмотності, а також фабрично-заводське училище.

У 1930-ті роки обсяги виробництва заводу становили 12 – 13 тис. тонн цукрового піску на рік.

У ході Великої Вітчизняної війни з 8 липня 1941 до 9 березня 1944 Красилів знаходився на території, окупованій німецькими військами. У 1942 – 1943 рр. у місті діяла радянська підпільно-диверсійна група імені Суворова, керівником якої був лейтенант РСЧА Г. М. Вітюк. Учасники групи активно діяли на цукровому заводі, подаючи німецькій адміністрації підроблені результати аналізів сировини (зменшуючи обсяги виробництва) та двічі виводили з ладу важливі механізми (викликаючи тривалі простої підприємства). Весною 1943 року діяльність підпільників було виявлено німцями, після чого 50 працівників заводу було заарештовано. Більшість заарештованих були членами підпільної групи.

Після звільнення міста радянськими військами почалося відновлення заводу й у 1945 року підприємство знову введено в експлуатацію. В 1945 завод (чисельність працівників якого в цей час становила 155 осіб) переробляв 4,2 центнера цукрових буряків на добу.

У лютому 1945 року за досягнуті успіхи Красилівський цукровий завод був нагороджений перехідним Червоним прапором ВЦРПС та грошовою премією у розмірі 60 тис. рублів.

У 1947 році була побудована газокомпресорна станція на гілці магістрального газопроводу "Дашава - Київ", після чого у 1948 році завод був газифікований. У цей час були побудовані майстерні і встановлено новий паровий котел, у результаті виробничі потужності було збільшено і до кінця четвертої п'ятирічки завод переробляв до 8 тис. центнерів буряків на добу.

Станом на початок 1971 року цукровий завод був високомеханізованим підприємством, чисельність працівників якого становила 600 чоловік.

Загалом, у радянські часи завод входив до числа найбільших підприємств міста[3][4][5][6], на балансі заводу знаходилися об'єкти соціальної інфраструктури.

У травні 1995 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про приватизацію заводу[7], після чого державне підприємство було перетворено на відкрите акціонерне товариство. У червні 1999 року Кабінет Міністрів України передав завод у комунальну власність Хмельницької області[8].

• сторінка підприємства у каталозі провідних підприємств України