Кривець Олександр Єлісейович

Народився 13 вересня 1919 року в селі Пісках (нині Бобровицького району Чернігівської області) в родині селянина. Українець. У 1940 році закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут. Працював агрономом в місті Джамбулі (Казахська РСР).

У 1940–1941 роках навчався в Московському військово-авіаційному училищі, яке закінчив з відзнакою в 1941 році. Отримавши спеціальність авіаційного техніка і звання сержанта, був направлений в 254-й авіаційний полк 36-ї авіаційної дивізії, на посаду техніка ескадрильї з експлуатації аеронавігаційного обладнання бойових літаків. У серпні 1941 року отримав звання техніка-лейтенанта. Згодом полк потрапив у велике київське оточення. Спроби вийти з оточення не увінчалися успіхом і в листопаді 1941 року О. Є. Кривець пробився в село Піски, де в грудні 1941 року була створена антифашистська підпільна організація в кількості 35 чоловік, керівником якої став І. А. Головко, а заступником керівника О. Є. Кривець. До березня 1942 року була закінчена робота по збору зброї, боєприпасів, зв'язкових, явочних квартир. У листопаді 1942 року загін отримав назву імені Щорса. На загальних зборах командиром загону був обраний О. Є. Кривець, комісаром і начальником штабу І. Головко та І. Сидоренко. Загін діяв на території Київської, Чернігівської, та Полтавській областей. До жовтня 1943 року партизанами було знищено близько 200 солдатів і офіцерів, десятки танків і вантажівок, пущено під укіс понад 20 ворожих військових ешелонів, здійснений ряд нальотів на німецькі комендатури і районні управи.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року за вміле керівництво партизанським загоном, Олександру Єлисейовичу Кривцю присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2885)[1].

Член ВКП (б) з липня 1945 року.

З 1947 року капітан О. Є. Кривець — у запасі.

Жив у Києві. Обіймав низку керівних посад, в тому числі був директором Городище-Пустоварського цукрового комбінату Київської області, керуючим Київського бурякцукортресту.

У 1972 році в Києві вийшла книга спогадів Олександра Кривця «Багряними стежками», в якій він значно перебільшив досягнення свого партизанського загону, спотворив деякі факти. В кінці 1970-х Комітетом партійного контролю при ЦК КПРС розпочалася перевірка діяльності Олександра Кривця під час війни. За попередніми підсумками перевірки журналіст Аркадій Сахнін опублікував 10 жовтня 1979 року в «Літературній газеті» статтю під назвою «Правда про героїзм і підлості», в якій діяльність Кривця виглядала далеко не такою героїчною, як він підносив до тих пір.

За результатами перевірки Комісія партконтролю при ЦК КПРС в 1980 року виключила О. Є. Кривця з партії. Йому було висунуто такі звинувачення: обман, навмисне спотворення своїх біографічних даних при вступі в КПРС, привласнення неіснуючих подвигів і перебільшення своїх заслуг під час війни.

Після висновку Президія Верховної Ради СРСР Указом від 28 лютого 1980 року анулювала Укази про присвоєння Кривцю звання Героя і нагородження орденом Богдана Хмельницького як незаслужено представленого до цих високих нагород. Був він знятий і з відповідальної роботи і відправлений на пенсію.

Через десять років, 4 грудня 1990 року Сокольницький районний нарсуд Москви визнав публікацію «Літературки» недостовірною. Олександр Кривець був відновлений у партії. 16 липня 1991 року був відновлений і у званні Героя Радянського Союзу.

Альтернативну версію діяльності Олександра Кривця подає Павлина Березовська — українська журналістка, колишня учасниця підпілля на Чернігівщині в час Німецько-радянської війни, співавторка книжки «Двічі страчені-вічно живі»[2][3]

Могила Олександра Кривця

Помер 27 січня 1992 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

• Золота Зірка Героя Радянського Союзу (4.01.1944)
• Орден Леніна (4.01.1944)
• Орден Богдана Хмельницького 1-го ступеня (2.05.1945)
• три ордени «Знак Пошани» (1958, 1966, 1973)
• Орден Жовтневої Революції (1971)
• Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР (1969)
• Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ступеня (1944)
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» (1945)
• медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» (1946)
• медаль «За оборону Києва» (1964)
• медаль «20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні» (1965)
• медаль «50 років Збройних Сил СРСР» (1968)
• медаль «На честь 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970)
• медаль «30 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» (1975)
• двічі Срібна медаль ВДНГ СРСР (1967, 1970)
• Золота медаль ВДНГ СРСР (1974)
• двічі знак «Відмінник соціалістичного змагання» (1973, 1975)
• Знак «Ударник 9-ї п'ятирічки» (1975)

• Подвигом прославлены: Герои Советского Союза — партизаны и подпольщики Украины в годы Великой Отечественной войны. — Київ, 1978. — С. 182—184.
• http://narodna.pravda.com.ua/history/4fead023534e6/view_print/
• 28-Dyachenko.pdf. Сіверянський літопис.