Куликівський узвіз (Харків)

Початок забудови вулиці відносять до XVIII століття. Разом із нинішньою вулицею Дарвіна вона називалася Садово-Куликівською. Назва походить від прізвища роду Куликовських — слобідсько-українського дворянського роду, полковників Харківського слобідського козацького полку Прокопія і його сина Матвія, який потім став предводителем харківського дворянства.[1]

У 1888 році на південному кінці вулиці поселився губернатор. Це призвело до того, що частину вулиці почали звати Губернаторською, хоча офіційного перейменування не було. У 1922 році її перейменували у вулицю Революції в пам'ять про Жовтневий переворот 1917 року. Під час німецької окупації Харкова окупаційна влада повернула вулиці назву Губернаторська, а трохи згодом замінила її на вулицю Сумцова. Після звільнення Харкова у 1943 році вулицю знову назвали вулицею Революції.

20 листопада 2015 року згідно із законом про декомунізацію вулицю було перейменовано на Куликівськмй узвіз.[2]

Будинок № 12

Будинок № 16

Будинок № 18

Незважаючи на незначну довжину Куликівського узвозу, велика кількість будинків на ньому є пам'ятками архітектури Харкова.

• Будинок № 3 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 247. Дитячий притулок, побудований у 1891 році архітектором С. І. Загоскіним. Нині в цьому будинку розміщується Харківський базовий медичний коледж № 1.
• Будинок № 7 — Цей невеликий одноповерховий будинок колись належав Миколі Федоровичу фон-Дітмару, видатному промисловцеві й громадському діячеві, гласному Харківської міської думи[3].
• Будинок № 8 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 249. Житловий будинок, архітектор О. М. Бекетов, 1906 рік. Будинок постраждав від надбудови двох поверхів у радянські часи.
• Будинки № 9, 14 — Пам'ятки архітектури, охорон. № 248, 251. Житлові будинки невідомих архітекторів поч. XX століття.
• Будинок № 10 — Будинок належав одній з найбагатших сімей Російської імперії — Рубінштейнам. Знаменита танцівниця й акторка Іда Львівна Рубінштейн виросла в цій родині. Будинок також був надбудований пізніше. Деякі інші джерела називають будинок № 12 особняком Рубінштейнів.[4]
• Будинки № 12, 16 — У цих будинках нині розміщується Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова.

Будинок № 12 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 250. Особняк княгині Ширинської-Шихматової, кінець XIX століття. Архітектор, імовірно, В. Х. Нємкін.
Будинок № 16 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 252. Колишній житловий будинок, 1903 рік. Архітектор М. І. Дашкевич.

• Будинок № 15 — Міський клінічний шкірно-венерологічний диспансер № 5[5].
• Будинок № 18 — Пам'ятка архітектури, охорон. № 253. Прибутковий будинок, архітектор Ю. С. Цауне, 1908 рік.

На початку узвозу, там, де зараз студентська лікарня, стояв будинок знаного українського поета, ректора університету П. П. Гулака-Артемовского.

Про розташування колишнього губернаторського будинку точних відомостей немає.

В 1920—1921 роках майже вся Губернаторська вулиця перебувала у розпорядженні армійської ВНК. Тут розташувались особливий відділ 14-ї армії, особвідділ Південно-Західного фронту, Управління Особливих відділів Південного та Південно-Західного фронтів. В колишній губернаторській резиденції утримували арестантів[6].

Куликівська вулиця (Харків)
Вулиця Дарвіна (Харків)

• Єдиний адресний реєстр міста Харкова
• Улицы и площади Харькова. Историко-информационный справочник
• Московкин В.М. Дореволюционный Харьков: улица Губернаторская. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 29 жовтня 2020.
• А. Лейбфрейд. По бывшей Садово-Куликовской
• Ю. Бермант: улицы моего детства. Улица Революции
• Евгений Боровик. Прогулки по Харькову: улица губернаторов и венерологов
• Домофото. Список зданий Харьков, Куликовский спуск. Архів оригіналу за 3 листопада 2020. Процитовано 31 жовтня 2020.