Куликовські

З приходом до влади у Московському царстві Петра Олексійовича починається доба постійних війн. За часів однієї з цих війн (Московсько-турецька війна 1711—1713), був зроблений наступ на васальне до Османської імперії Молдовське князівство. Молдавський князь Дмитро Кантемір, маючи бажання звільнитися від залежності від Османів, заключає угоду з Петром Олексійовичем. Московські війська здійснюють невдалий для них Прутський похід 1711 року. Князь та його оточення вимушені були разом з московськими військами піти з Молдови. Разом з ним пішло майже все його оточення, серед якого займали поважне місце Куликовські. Молдовани, будучи улюбленцями Петра, швидко отримали чини. Прокопій Куликовський став навіть полковником Харківського козацького полку в 1712 році. Сама ж родина стала полковою старшиною. Куликовські, як дворяни іноземного походження, були внесені до IV-ї частини родовідної книги Харківського намісництва. Начебто, їх рід був відомий ще до 1600 року.

Герб Куликовських на вазі (1914). [1]

• Прокопій Васильович Куликовський (1673 — 30.08.1727) — перший представник роду Слобожанщині. Виїхав в 1711 році з Молдавського князівства, серед оточування князя Кантемира. Полковник Харківського слобідського козацького полку (з 1712 року). Дружиною його була Софія (при народженні Талпеці, з боярського молдовського роду). В шлюбі мав дітей: Костянтина, Євстафія, Юрія, Матвія.
  • Костянтин Прокопович Куликовський (р.с. 1719) — син Прокопія Васильовича Куликовського. Був убитий у битві з запорожцями-харцизами у своєму власницькому селі Бірки. Разом з ним було вбито 6 драгонів.[2]
  • Євстафій Прокопович Куликовський — син Прокопія Васильовича Куликовського.
    • Іван Євстафійович Куликовський — син Євстафія Прокоповича. Надвірний радник. Золочівський повітовий маршалок шляхти (1783—1786, 1792—1795, з 1795—1797).[3] Богодухівський повітовий маршалок шляхти (1801—1804).
  • Юрій Прокопович Куликовський  — син Прокопія Васильовича Куликовського.
    • Дмитро Юрійович Куликовський  — син Юрія Прокоповича Куликовського. Секунд-майор. Мав за маєток дачу на хуторі Дейнеківським.
      • Василь Дмитрович Куликовський  — син Дмитра Юрійовича Куликовського. Титулярний радник. Власник слободи Бірки у Зміївському повіті, де в 1828 році, побудував храм Преображення Господнього.[4]
  • Матвій Прокопович Куликовський (р.н. 1711) — син Прокопія Васильовича Куликовського. Був полковником Харківського слобідського козацького полку в 1761—1765 роках. За його полковництва (1765 рік) було скасовано полковий устрій Слобожанщини. Був маршалком шляхти Харківщини. Перша дружина — Пелагія Степанівна Родзянко, дочка Хорольского сотника, та Миргородського полкового обозного Степана Родзянко. Друга дружина (з 1746 року) — вдова сотника Липецької сотні Харківського полку Івана Черняка.[5]
    • Іван Іванович Черняк — пасинок Матвія Прокоповича Куликовського, сотник Липецької сотні Харківського полку. Вітчим благоволив йому, незважаючи на скарги козаків, та старшини.[6]
    • Микола Матвійович Куликовський (1754 року народження) — син Матвія Прокоповича. Майор. Після виходу в відставку, надвірний радник. Валківський повітовий маршалок шляхти (1786—1789, 1789—1792, 1792—1795). Богодухівський повітовий маршалок шляхти (1798—1801).
    • Михайло Матвійович Куликовський (3) (1756—1832 р.ж.) — син Матвія Прокоповича. Полковник (1812). Валківський повітовий маршалок шляхти (1804—1807, 1807—1810, 1810—1813, 1813—1816). Поховано було у слободі Рокитне. Першою дружиною його була Людгарда Антонівна, донька генерал-лейтенанта Антона Казимировича Злотницького. Другою дружиною стала дочка Сумського поміщика Алферова. У 1812 році керівник кінного козацького полку земського війська створеного у Слобідсько-Української губернії[7].
      • Олександр Михайлович Куликовський (р.н. 1798) — син Михайла Матвійовича, від першого шлюбу.
        • Микола Олександрович Куликовський (1881—1958 р.ж.) — був чоловіком сестри останнього Російського імператора Миколи Другого, Великої княгині Ольги Олександрівни. Дав початок морганатичної гілки Романових, Куликовських — Романових. Родина мала двох синів: Тихона та Гурія.
          • Тихон Миколайович Куликовський-Романов (1917—1993 р.ж.) — старший син Миколи Олександровича та великої княгині Ольги Олександрівни. Народився у Криму, в подальшому з родиною мешкав у Данії, у 1948 році з родиною переїхав до Канади. Одружений у першому шлюбі з Агнет Петерсен (родина не мала дітей), у другому шлюбі з Лівією Себастьян (родина мала доньку Ольгу). Похований у місті Торонто, Канада.
          • Гурій Миколайович Куликовський-Романов (1919—1984 р.ж.) — молодший син Миколи Олександровича та великої княгині Ольги Олександрівни. Народився у станиці Новомінській (Кубань), в подальшому з родиною мешкав у Данії, у 1948 році з родиною переїхав до Канади. Служив у датській гвардії, з якої звільнився маючи звання капітана. У Канаді працював вчителем. Одружений у першому шлюбі з Рутою Шварц (родина мала дітей: Ксенію, Леоніда та Олександра), у другому шлюбі з Азою Гагаріною. Похований у Бруквіллі, Канада.
      • Варвара Михайлівна Зарудна (р.н. 1800) — донька Михайла Матвійовича, від першого шлюбу. Одружена з поручиком Іваном Андрійовичем Зарудним. Мати Сергія та Митрофана Зарудних.
      • Ганна Михайлівна (р.н. 1804) — донька Михайла Матвійовича, від першого шлюбу.
      • Марія Михайлівна (р.н. 1805) — донька Михайла Матвійовича, від першого шлюбу.
      • Єлизавета Михайлівна (р.н. 1807) — донька Михайла Матвійовича, від першого шлюбу.
      • Софія Михайлівна Хлопова (р.н. 1810) — донька Михайла Матвійовича, від другого шлюбу.
      • Олена Михайлівна Перекрестова-Осипова (р.н. 1813) — донька Михайла Матвійовича, від другого шлюбу. Одружена на штабс-капітані з відомого охтирського старшинського роду Перекрестових-Осипових.
      • Єлизавета Михайлівна (р.н. 1813) — донька Михайла Матвійовича, від другого шлюбу.
    • Марія Матвіївна Полуботок — дочка Матвія Прокоповича. Була дружиною бунчужного товариша Василя Андрійовича Полуботка, онука наказного гетьмана Війська Запорозького, та Чернігівського полковника Павла Леонтійовича Полуботка. Цим шлюбом родина Куликовських поріднилася з видатною козацькою старшинською родиною Полуботків.

Палац Куликовських в Рокитному поч. XIX ст.

Серед інших слобідських старшинських родів Куликовські в Слобідській Україні з'явились відносно пізно. Переселившись з Молдовського князівства вони опинилися в чужому їм оточенні. Користуючись симпатію царя Петра Олексійовича, Куликовський становиться полковником, а родина входить до полкової старшини. Завдяки вдалим шлюбам родина споріднюється з відомими козацькими родами. Марія Матвіївна зв'язала Куликовських з гетьманською, та чернігівською полковничою родиною Полуботків. А через Олену Михайлівну Куликовські поріднилися з охтирською полковничою родиною Перекрестових — Осипових. Також шлюбні зв'язки пов'язали рід, з Миргородською старшинською полковою родиною Родзянків. Також були налагоджені шлюбні зв'язки й з загально російськими дворянськими родинами. Вершиною шлюбної політики роду, можливо назвати одруження в 1916 році Миколи Олександровича Куликовського з великою княжною Ольгою Олександрівною Романовою, рідною сестрою останнього Російського імператора. На сьогодення, це окремий рід Куликовських — Романових.

Шлюбні зв'язки родини:

• Романови
• Родзянки
• Донці-Захаржевські
• Полуботки
• Перекрестови — Осипови

м.Харків, Куликівський узвіз

• В Харкові є вулиця Куликівська, названа так, в зв’язку з тим, що тут розміщувалася садиба Матвія Прокоповича Куликовського, та його нащадків. Розташована вулиця, в центрі міста;
• В Харкові також є Куликівський узвіз, розташований біля Куликівської вулиці;
• Також існуюча в Харкові вулиця Дарвіна, до 1920 року мала назву Садово-Куликівської;
• Місцевість у центрі Харкова (Нагірний район)на пагорбі недалеко від спуску до річки Харків де разміщувалася садиба Куликовських мала назву «Куликова гора». Саме в цієї місцині розташовані вулиці Куликівська, Дарвіна (Садово-Куликівська) та Куликівський узвіз.

• Слобода Бірки (в наш час селище міського типу Бірки). Було забране у Івана Григоровича Донець-Захаржевського, полковником Харківським Прокопієм Куликовським. Належало дружині полковника Софії;
• Хутір Дейнеківський;
• Слобода Кантакузівка (в наш час село типу Кантакузівка). Наприкінці XVIII залежала майору Миколі Матвійовичу Куликовському. Він побудував у 1796 Захаріївський храм;[4][8]
• Слобода Лідне (з початку XX сторіччя стала частиною міста Харків);
• Слобода Миколаївка (в наш час село Миколаївка);
• Слобода Рокитне (в наш час Рокитне) (з 1746). Стала родинним маєтком при одруженні Матвія Прокоповича Куликовського з вдовою сотника Липецької сотні Івана Черняка. Після смерті його сина Михайла Матвійовича (1832 рік) перейшло до доньок (родини Хлопових, та Перекрестових-Осипових);
• Слобода Чепіль (в наш час село Чепіль).

• 
  Маєток Куликовських у селі Рокитне (головний вхід)
• 
  Маєток Куликовських у селі Рокитне (зворотня сторона)
• 
  Надгробок Михайла Матвійовича Куликовського

• Харківський полк
• Слобідські козаки
• Прутський похід

• Багалій Д.І. Історія Слобідської України. — Х. : Дельта, 1993. — 256 с. — (Пам’ятки історичної думки України) — ISBN 5-7707-4256-9.
• Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. 2-е переиздание. — Х. : Сага, 2007. — 348 с. — ISBN 978-966-2918-15-11.(рос.)
• Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.
• Д. М. Чорний. Куликовські // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 465. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Щелковъ К.П. Историческая хронологія Харьковской губерніи. — Х. : Університетська типографія, 1882. — 365 с.(рос. дореф.)