Загоскін Сергій Іліодорович

Заго́скін Сергі́й Іліодо́рович (нар. 1836(1836), Кострома — 26 листопада 1904) — російський архітектор і викладач.

Загоскін Сергій Іліодорович
Народження 1836
Смерть 1904
Країна Російська імперія
Навчання Петербурзький Інститут корпусу інженерів шляхів сполучення
Діяльність архітектор
Праця в містах Таганрог, Харків
Архітектурний стиль неоренесанс, неоампір, необароко
Заклад НТУ «ХПІ»

Біографія

1836 р. — народився в Костромі. Брат Загоскіна І. І.

1863 р. — закінчив Петербурзький Інститут корпусу інженерів шляхів сполучення й отримав звання інженера.

Десять років працював міським архітектором Таганрога.

1881 р. — брав участь в архітектурному конкурсі на фасад Харківської Міської управи (2-а премія).

1883 р. — призначений на посаду помічника державного інспектора Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці. На цій посаді головним чином опікувався розширенням і реконструкцією Харківського залізничного вокзалу.

1883–1890 рр. — Харківський міський архітектор.

Одночасно в 1887–1904 рр. — викладач Харківського технологічного інституту. Читав курси лекцій з архітектурного проектування, гідротехнічних споруд. До групи викладачів залучив таких талановитих архітекторів, як В. Х. Нємкін, В. В. Хрустальов, О. М. Бекетов, М. І. Ловцов.[1]

1887 р. — дійсний член Харківського відділення Імператорського російського технічного товариства.

1889–1899 рр. — розробив «Курс гідротехнічних споруд».

1893 р. — організував першу харківську проектну контору «Архітектурне бюро», у співробітництві з І. І. Загоскіним і М. І. Ловцовим.

Член правління Артілі російських інженерів.

Творчість

Будинки, споруджені за проектами С. І. Загоскіна, деякі з них є пам'ятками архітектури:

  • Кінець XIX ст. — житловий будинок з крамницею на вул. Катеринославській (нині Полтавський Шлях, 26). У співавторстві з І. І. Загоскіним. Охорон. № 373.
  • Кінець XIX ст. — училище ім. О. С. Пушкіна по Мало-Панасівському пров., 1. Охорон. № 590. Нині Центр професійно-технічної освіти № 4 м. Харкова.[2]
  • 1894–1898 рр. — недільна школа Товариства розповсюдження грамотності (нині лікарня) по вул. Ветеринарній (нині вул. Свободи, 26/28). Охорон. № 237.
  • 1895 р. — хлібопекарня по вул. Чоботарській, 80. У різних джерелах авторство Загоскіна С. І. або Загоскіна І. І. Імовірне авторство В. Г. Кричевського.[3] Охорон. № 392.

Крім того, спорудив залізничний вокзал на станції Лозова (1891–1893 pp.), після чого у 1895 р. йому доручили спроектувати Південний вокзал у Харкові (1896–1901 pp., зведений Ю. С. Цауне, Д. Шпіллером. Не зберігся).

Не збереглись такі його будівлі, як Ново-Сергіївський торговельний ряд на Сергіївській площі (80-і роки), Олександрівська каплиця на Привокзальній площі (1885–1886 pp.), мурована арка для входу на Рибний базар з вул. Університетської (кін. XIX ст.)

  • Полтавський Шлях, 26
  • Товариство розповсюдження грамотності, вул. Свободи, 26/28
  • Будинок ліги боротьби з туберкульозом, пл. Фейербаха, 12
  • Будинок Ради з'їзду гірничопромисловців, вул. Сумська, 18/20

Деякі факти з життя

Відомо, що спочатку С. І. Загоскін мешкав на колишній Зміївській вулиці, 8 (нині пр. Гагаріна), а в 1885-1886 рр. звів власний будинок на вул. Мироносицькій, 38 (нині НДІ Метрології).[4]

С. І. Загоскін звернув увагу на юного Василя Кричевського, коли той працював креслярем. У 1889 р. Сергій Іліодорович узяв до своєї родини малозабезпеченого, але талановитого і працелюбного юнака. Він три роки виховував і навчав його разом зі своїми синами, після чого влаштував його на роботу помічником міського архітектора. Згодом В. Г. Кричевський називав С. І. Загоскіна своїм учителем і другим батьком.[5]

Джерела

Примітки
  1. А. Ю. Лейбфрейд. Братья Загоскины. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
  2. Центр професійно-технічної освіти № 4 м. Харкова
  3. Т. В. Тихомирова. Василий Григорьевич Кричевский. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
  4. А. Ю. Лейбфрейд. Братья Загоскины. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
  5. А. Ю. Лейбфрейд. Братья Загоскины. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.