Культ особи Сталіна

Марксизм-ленінізм, ідеологічна основа Радянської влади, виходячи з марксистського положення про рівність, теоретично відкидає вождизм, обмежуючи «роль особистості в історії». У той же час деякі вчені вважають вождизм природним наслідком практичного соціалізму. Наприклад, російський філософ М.О. Бердяєв вважав, що «Ленінізм є вождизмом нового типу, він висуває вождя мас, наділеного диктаторською владою». Після Жовтневого перевороту 1917 року в РРФСР та СРСР вождизм набув латентного характеру.

Виникнення культу особи Йосипа Сталіна є наслідком політичної культури, насамперед, росіян та спрямованої діяльності вищого радянського, а пізніше і російського керівництва.

В сталінський період радянська пропаганда створила навколо імені Сталіна ореол непогрішимого вождя. Після здобуття Йосипом Сталіним всієї повноти влади, стосовно нього часто використовувалися і були майже обов'язкові в офіційних публіцистиці і риториці титули «великий вождь», «великий вождь і вчитель», «батько народів», «великий полководець», «геніальний учений», «кращий друг (вчених, письменників, фізкультурників і ін.)» тощо.

З огляду на оголошення Йосипа Сталіна теоретиком марксизму-ленінізму його образ містився в одному ряду з Карлом Марксом, Фрідріхом Енгельсом і Володимиром Леніним, а стосовно назви панівної ідеології, марксизму-ленінізму, часто використовувався термін «сталінізм», який пізніше став поняттям-визначенням створеного ним політичного режиму з негативною оцінкою-осмисленням.

У 2007 році з твердженням, що «Сталін зробив більше хорошого, ніж поганого», були згодні 15% росіян. У 2011 році ця частка зросла до 26%[1].

• Путінізм

• Есть ли культ личности в России? (рос.)